"ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ"

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум, що схвалив Акт проголошення незалежності України. ДЛЯ кожного громадянина України слово незалежність. має своє значення. Хтось вважає, що незалежність стосується тільки його особисто, а інший вважає, що незалежність стосується перш за все в цілому держави. У кожного своя думка про значення слова незалежність.

Замислився над цім словом і я. Що ж таке - незалежність? Яки принципи закладені в значенні цього слова? Чи існує сьогодні незалежність кожного і в цілому на Україні? Звичайно, багато критеріїв та принципів закладено в це омріяне слово - незалежність. Політичні, економічні, духовні, моральні, матеріальні, фізичні та інші.

Особисто я вбачаю незалежність кожного громадянина і в цілому суспільства, коли в державі діють на законодавчій основі такі принципи незалежності - Свобода, Справедливість, Соціалізація, Рівність.

Свобода.

Це солодке слово - свобода! У філософії свобода означає можливість виявлення людиною своєї волі на основі усвідомлення законів розвитку природи і суспільства. Свобода полягає не в уявній незалежності від законів природи і розвитку суспільства, а в пізнанні цих законів, у можливості використання їх у практичній діяльності. Поки ми не знаємо цих законів, вони існують і діють поза нашим пізнанням, роблять нас рабами "сліпої необхідності".

До тих пір, доки людина не вивчила необхідності, вона діє сліпо, неусвідомлено. Коли ж людина пізнає необхідність, вона навчається володіти нею. Використовує її в інтересах суспільства. Отже, вільна діяльність можлива лише на основі усвідомлення необхідності.

Свобода є усвідомлена необхідність.

Більш спрощене, побутове поняття суті свободи для нас розуміється як відсутність скрути і обмежень, які зв'язують суспільно-політичне життя і діяльність усього суспільства або окремого громадянина. Це і свобода совісті, тобто право сповідувати будь-яку релігію або не дотримуватися ніякого віросповідання. Це свобода особи, тобто недоторканість особи, житла, таємниця переписки, телефонних і телеграфних переговорів, повідомлень.

Це свобода слова, тобто право висловлювати свою думку, дозвіл говорити публічно, без примусу і переслідування з боку іншої особи або державної влади. Це можливість обговорювати і давати пропозиції з найважливіших законопроектів, обмінюватися знаннями, досвідом. Це свобода друку, тобто право кожної особи виступати у пресі з пропозиціями, критичними зауваженнями і викриттям недоліків у роботі державного апарату в цілому та окремих посадових осіб.

Це свобода вибору, тобто право кожної особи обирати представницьку владу держави, виду трудової діяльності, місця проживання і вільного пересування, набуття професійних навичок тощо. Це свобода зборів, мітингів, демонстрацій, пікетів та інших форм народного волевиявлення, якщо в цьому є потреба.

У підсумку я вважаю, що свобода - це створення у суспільстві всіх необхідних умов для всебічного гармонійного розвитку і діяльності особи.

В суспільстві, де переслідують і вбивають за несхожу з владою думкою, де забороняють засоби масової інформації, де проводиться повна фальсифікація громадянського вибору, де панує шантаж та погрози з боку гаранта Конституції, де закони існують тільки на папері, де "кожний хто вище, той нижчого гне", де розпалюється ненависть до іншої мови та нації, іншого віросповідання не може існувати СВОБОДА.

На мій погляд, в Україні всі вищезгадані принципи свободи відсутні, а тому відсутній і незалежний громадянин.

Справедливість.

Це недосяжне, магнітне слово - справедливість. У філософії справедливість визначається як категорія морально-правової соціально-політичної свідомості. Поняття справедливості містить у собі вимогу відповідальності між практичною роллю різних індивідуумів (соціальних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між правами і обов'язками, між працею та винагородою, злочином і карою, заслугами людей та їхнім громадським визнанням. Невідповідність у цих співвідношеннях оцінюється як несправедливість.

Слово справедливість взагалі можна розуміти як неупереджене ставлення до когось або чогось, визнання гідності, правоти, відповідності істині, здійснення дій на законних і чесних підставах. Перше в історії суспільної свідомості розуміння справедливості було пов'язане з визнанням незаперечності норм первісного ладу.

Справедливість - це пряме дотримання загальноприйнятого порядку. Поняття справедливості із самого початку означало, головним чином, pівність уcix людей у користуванні засобами життя і правами. З виникненням приватної власності і суспільної нерівності справедливість починають відрізняти від рівності, включаючи в неї і відмінність у становищі людей відповідно до їхніх достоїнств.

У цілому, поняття справедливості завжди має історичний характер, обумовлене умовами життя людей, класів, суспільства. Справедливими можна назвати громадські відносини людей лише в тому сенсі, що вони відповідають історичній необхідності у практичній можливості створення умов життя людини, які відповідають даній історичній епосі.

Справедливість - це моральний стан людини, її культурне і духовне сприйняття зовнішніх і внутрішніх факторів. Почуття справедливості слід закладати в людину з моменту народження, так би мовити, - з "материнським молоком".

Справедливість створюється не тільки законодавчою системою, але й самосвідомістю кожного громадянина суспільства, самооцінкою будь-якого вчинку і дії щодо іншої людини.

На мій погляд, справедливим можна вважати таке суспільство, яке включає рівність людей щодо засобів виробництва, реальні політичні і юридичні права та обов'язки громадян у розподілі предметів споживання. Справедливим є такий стан суспільства, де відносини між людьми побудовані на взаємній повазі, довірі, взаєморозумінні та підтримці.

Чи так ми сьогодні живемо в своїй державі? Ні! В Україні принципи справедливості відсутні, а тому і нема незалежної людини.

Соціалізація.

Наймодніше слово в політиці - соціалізація. У філософії соціалізація - це процес засвоєння людиною певної системи знань, норм і цінностей, які дають змогу їй функціонувати як повноправному членові суспільства.

Соціалізація - це не просто сума зовнішніх впливів, що регулюють притаманні людині біопсихологічні імпульси і потяги, а процес формування конкретного цілісного типу особистості. Соціалізація включає в себе як контрольовані процеси цілеспрямованої дії на особу, групу, колектив та їхню поведінку в суспільстві, так і всю сукупність громадських відносин, аж до впливу на активність участі людини у творчо-перетворюючій громадській діяльності, в ході якої долаються застарілі норми, права і звички.

У результаті людина сама стає об'єктом громадської активності, ініціатором і творцем нових суспільних форм, у тому числі соціально-політичного ладу в державі.

Соціальний контроль.

Суть цього значення полягає в тому, що в державі існує механізм, за допомогою якого суспільство і його підрозділи (групи, організації) забезпечують дотримання певних правил (умов), порушення яких завдає шкоди функціонуванню всієї соціальної системи. Такими правилами виступають звичаї, правові і моральні норми, закони, адміністративні рішення. Дія соціального контролю зводиться головним чином до застосування різних санкцій до порушників соціальних устроїв.

Соціальний контроль виступає як органічний елемент будь-якої системи управління соціальним процесом, як механізм зворотного зв'язку, який забезпечує виконання команд управляючого органу. З розвитком виробничих сил і розподілу праці роль соціального контролю зростає, а його структура ускладнюється.

Виникають соціальні інститути, які займаються виключно соціальним контролем. До них я відношу систему судових органов і прокуратури, державний банк, стандартне і статистичне управління податкову інспекцію і поліцію. Ревізійне управління і патентно-ліцензійні установи, антимонопольний комітет, громадські органи контролю (захисту прав споживачів, народні дружини, народний контроль, профспілки, громадські організації), відділи контролю за якістю продукції, що випускається, технічний контроль, тощо.

Існує також в суспільстві неформальний соціальний контроль - самоконтроль особи, взаємний контроль учасників якогось процесу або членів (акціонерів) виробничого коллективу, різні форми впливу громадської думки на поведінку людей.

В суспільстві, де смертність перевищує народжуваність, де керівники країни крадуть мільярдами та відсиджуються за кордоном в готелях та в'язнях, де існує "каста недоторканих", де чесна трудова людина живиться на смітнику, а злодюги в буфетах Адміністрації та Верховної Ради, де діти та молодь кинуті на панель розпусти та злодійства не може існувати соціальна справедливість.

То чи є вона в нашій державі? Ні. В Україні соціальна справедливість відсутня, тому відсутня незалежна людина.

Рівність.

Це революційно-математичне слово - рівність. Проблема рівності виникла на зорі історії людського суспільства разом із поділом на класи, тобто з появою суспільної нерівності. Будучи найяснішим, простим і зрозумілим масам, гасло боротьби проти нерівності служило гаслом класових битв.

Під прапором рівності проходили повстання рабів (наприклад, повстання Аристоніка, друге сторіччя до нашої ери), селян (Гуситський революційний рух у Чехії, Селянська війна 1524-1526 років у Німеччині, повстання під керівництвом Степана Разіна та Омеляна Пугачова у Росії). Під цим гаслом відбулася найбільша буржуазна революція - Велика французька революція XVllI сторіччя.

Був девіз про рівність і на прапорі Великої Жовтневої Соціалістичної революції 1917 року. Унаслідок повстань та революцій, що відбувалися, людство справді прийшло до значних змін у суспільних відносинах, у тому числі до істотного прогресу з точки зору ідеї рівності.

У поняття рівності різні суспільні класи вкладають принципово різний зміст. Рівність у буржуазному розумінні означає лише правову рівність громадян перед законом при збереженні експлуатації людини людиною, при формальній політичній pрівності практичній безправності трудящих мас.

У суспільстві розділеному на класи, прошарки, національні "меншини" і "більшості" не може бути рівності. У суспільстві, де одні володіють засобами виробництва і прибутком від виробництва продукту, а інші виступають у ролі найманої робочої сили, не може бути рівності.

Водночас я категорично проти зрівнялівки - гасло з котрим зазвичай виступають послідовники дрібнобуржуазного соціалізму. Рівний розподіл продукту незалежно від трудового внеску і кваліфікації людей у сучасних умовах неминуче обертається перешкодою для зростання продуктивних сил, веде не до нагромадження суспільного багатства, не до зростання добробуту народу, а до його зубожіння.

Інакше кажучи, зрівнялівка в підсумку означає рівність у злиднях. На мій погляд, рівність у суспільстві може існувати тоді, коли всі члени суспільства ставляться однаково до засобів виробництва, тобто практично ліквідуються експлуататорські класи.

У цьому разі рівність у суспільних відносинах та існуванні доповнюється ще цілою низкою розв'язаних суспільних завдань. Це утвердження повної і справжньої політичної рівноправності кожного члена суспільства (як у своїх обов'язках, так і у відповідності), незалежно від походження, соціального стану, релігійних вірувань тощо, усунення ворожнечі і недовіри між націями, установлення повної рівноправності у сфері національних відносин.

Це відсутність дискримінації жінок і жіночої праці. Це рівне право всіх трудитися і отримувати справедливу оплату за працю. Рівна оплата за рівну працю. Рівні висхідні умови для тих, хто вступає у самостійне життя. Відміна, або, вірніше, відсутність будь-яких пільг для працездатного населення і водночас створення громадського фонду споживання, який розподіляється, як правило, для життєзабезпечення дітей-сиріт, інвалідів, самотніх людей похилого віку.

Шлях до рівності всього суспільства тривалий і складний. Люди відрізняються один від одного за своїми здібностями до праці, кваліфікацією, неоднаковим складом сім'ї. Існують серйозні відмінності в характері і змісті праці. Тому зберігається певна майнова нерівність. Повністю ця проблема може бути розв'язана тільки тоді, коли будуть усунені істотні соціальні відмінності у характері трудової діяльності, умовах, високій свідомості кожного члена суспільства, повному розвитку індивідуальності, розкритті всіх творчих здібностей людини.

В суспільстві, а саме на Україні, де злочинним шляхом жменькою невігласів привласнюються не тільки засоби виробництва, а цілі промислові комплекси, де понад 90 відсотків населення існує за межею виживання, де нахабно не платять за твою працю, де жебрацтво стає професійною роботою, де нікчемні та безграмотні приходять до влади не може існувати рівності.

Тому я вважаю, що в Україні принципи рівності кожного громадянина в правах і обов'язках відсутні, тому нема незалежного громадянина.

Отже, якщо в державі відсутня незалежна людина, то і сама держава не може бути незалежною. Так отримала Україна та її народ незалежність у 1991 році? На, мій погляд, НІ!

О. БОЖКО, "ЦЕНТР ПОЛІТИЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ",

WWW.UA-PRAVDA.COM

Данная статья взята из рубрики "ДОБАВИТЬ СТАТЬЮ"