У другій частині інтерв’ю екс-кандидата в Президенти України, голови парламентського комітету з питань національної безпеки й оборони, читайте про найбільшу загрозу державі, провал Яценюка та можливий достроковий відхід Президента Януковича.
Першу частину інтерв’ю читайте тут (http://www.glavred.info/archive/2010/03/23/100839-0.html)
Якби Азаров прийшов до НУ-НС на два тижні раніше, більшість фракції могла б увійти в коаліціюВи згадали про «РосУкрЕнерго». Янукович дуже багато говорив про необхідність перегляду газових контрактів з Москвою, на що росіяни відреагували дуже холодно. Що може зараз наша влада запропонувати, наприклад, тому самому «Газпрому» за прийнятні ціни на газ і за прийнятні схеми його постачання?
Думаю, що вирішити це питання Віктору Януковичу буде важко. Але його необхідно вирішити, тому що коли ми в Комітеті проаналізували підписані 19 січня 2009 року контракти, то зробили чіткий висновок — це найсерйозніша загроза зовнішнього характеру національній безпеці України. Без перебільшення.
Несиметричні, несправедливі газові контракти на термін у десять років, з можливістю застосування до України штрафних санкцій, що можуть сягнути десятків мільярдів доларів, із загрозою втрати не тільки стратегічної транспортної магістралі, а й третини, якщо не половини, економіки країни.
Янукович цю проблему розуміє, і він заявив про необхідність перегляду контрактів. Але реакція Москви була миттєвою – на різних рівнях, включаючи керівництво «Газпрому» та урядовців: Росія не бачить підстав для перегляду контрактів, вони її повністю влаштовують. Те саме було сказано під час поїздки Януковича до Москви.
Можливо, оскільки це був перший візит, російська сторона зафіксувала крайні, так звані «запросные позиции». Попереду нові переговори. Але вирішити питання газових контрактів буде дуже важко. А не вирішити його — це постійно бути на гачку у Росії.
Ви все ще входите до фракції НУ-НС. А взагалі-то, ця політична сила ще жива?
Непросте і болюче питання… Фракція «Наша Україна — Народна самооборона» утворювалася під патронатом Віктора Ющенка на основі багатьох політичних партій, кожна зі своїми амбіціями, і з самого початку фракція не була цілісною структурою.
Ющенко, ставши Президентом, і навіть пізніше – після дострокових виборів у 2007 році, мав потенціал для об’єднання і партії, і фракції. Але він його не використав. Причини, мабуть, відомі лише йому. Але ті конкретні кроки, що робилися з боку самого Ющенка, або глави його секретаріату Віктора Балоги, мали руйнівні впливи на фракцію.
Фракція давно розбита на кілька груп, і я вже не пригадаю день, коли вона збиралися у повному склад, чи хоча би більше половини депутатів. Більше року точно.
Найбільше членів фракції прийшло на зустріч із Миколою Азаровим напередодні формування коаліції та уряду. Хтось нарахував тридцять дев’ять чи сорок осіб. А найбільша кількість до того була на зустрічі з іще прем’єром Юлією Тимошенко — приблизно тридцять п’ять-тридцять шість осіб.
Знаєте, коли проходила зустріч з Азаровим, моє відчуття було таке, що якби Микола Янович, який прийшов на фракцію разом із Олександром Лавриновичем і Сергієм Льовочкіним, провів таку зустріч з НУ-НС двома тижнями раніше, а тим більше, якби таку зустріч було проведено за участю Віктора Януковича – то більшість нашої фракції підтримала б створення коаліції з Партією регіонів.
Але такої зустрічі й відвертої розмови про стан економіки, про необхідність спільних дій проведено не було. Натомість протягом двох-трьох тижнів з фракцією НУ-НС працювали окремі гінці — представники Партії регіонів, які вели з депутатами НУ-НС індивідуальні розмови, вислуховували побажання, пропонували індивідуальні мотиви і аргументи – кадрового, матеріального чи фінансового характеру. І вся ця робота не дала жодного результату.
Тому коли нарешті прийшов Азаров і заявив, що було би дуже бажано створити коаліцію з фракцією НУ-НС, це вже було неможливо. Я тоді сказав Азарову, що вже пройдено точку незворотності, особливо коли ПР почала діяти агресивно, змінюючи закон про Регламент ВР, нехтуючи Конституцією.
Я особисто не мав наміру входити до коаліції з самого початку, але з настроїв серед депутатів нашої фракції відчув, що коаліцію з ПР можна було створити.
Можливо, «Регіони» насправді й не хотіли вступу НУ-НС в коаліцію як цілого? І тому так недбало вели переговори?
Можливо, для вас це новина, але офіційних переговорів з нашою фракцією насправді не вів ніхто. І офіційних пропозицій нашій фракції не вносив ніхто.
«Регіонали» твердять, що вся проблема – саме у конфліктах всередині НУ-НС.
Ви знаєте, навіть якби НУ-НС увійшла в коаліцію з Партією регіонів як фракція, а не окремими «тушками», то по суті це все одно було би вступом «тушками». Адже фракція НУ-НС не могла б цілісно, системно впливати на те, що відбувається в країні, бо фракції як цілісної структури не існує — є окремі партійні чи бізнесові групи. І вони між собою не можуть порозумітися. В цьому слабкість фракції, до складу якої входять досить сильні особистості.
Не дивно, що Тимошенко розмовляла з депутатами НУ-НС по одному, чи не так?
Справа в тому, що фракція НУ-НС руйнувалася не лише під впливом з боку секретаріату Президента і самого Віктора Ющенка. Вона так само руйнувалася з боку уряду, який очолювала Юлія Тимошенко. Це тривало досить довго.
Виступаючи на нашій фракції останнього разу, прем’єр обіцяла тим, хто буде її підтримувати, місця у прохідній частині списку БЮТ на дострокових парламентських виборах. Казала, що готова вислухати кадрові побажання кожного депутата, навіть підписати двосторонню угоду з кожним окремо депутатом НУ-НС, який би працював на збереження коаліції в її попередньому складі.
Але навіть такі гарантії знайшли відгук лише у незначної частини депутатів НУ-НС. Більшою мірою це люди, які, власне, й так пройшли з Тимошенко її виборчу кампанію. Ми їх бачили поряд з Юлією Володимирівною дев’ятого березня біля пам’ятника Тарасові Шевченку.
Слова там звучали пафосні, з надривом – слухаєш, аж сльоза набігає. А якщо звук телевізора виключити і включити розум – тоді сприйняття дещо інше.
Дивишся, поряд з Тимошенко стоять рішучі і принципові опозиціонери, поважні лідери партій національно-патріотичного спрямування. А придивишся ближче: один партійний чинуша – переживає, аби його протеже і надалі залишилася у керівництві Держстандарту і заробляла там на хабарах; другий – мріє знову посадити за квотою «свою» людину на Держрибгосп, щоб утримувати партію за державний кошт і заробляти на розподілі ліцензій. Третій, четвертий… Не взяли в коаліцію, не дали посади – тоді ми до Тараса Григоровича. Неприємно на все це дивитися…
Як ви гадаєте, можливо, хоча б тепер Ющенко спробує якось підтягти фракцію й блок під себе?
Ющенко вже втратив свій потенціал об’єднання фракції. Коли один з депутатів НУ-НС запропонував фракції згуртуватися навколо кандидатури Ющенка як прем’єра – це викликало сміх.
А чому це не вдалося Яценюку?
Ви знаєте, для мене виявилося досить несподіваним бажання Арсенія Яценюка стати прем’єр-міністром в уряді Януковича. Він ожив, він літав, випромінював таку енергію…
До того Яценюк ніколи не приходив на засідання фракції, не приходив він і на засідання Верховної Ради, а тут несподівано сам почав обдзвонювати народних депутатів – запрошував усіх на засідання, щоб мати кворум для прийняття рішення.
Було таке відчуття, що Яценюк заручився підтримкою з боку впливових «регіоналів» рівня Ахметова, можливо, Януковича. І йому дали карт-бланш: якщо згуртує навколо своєї фігури як прем’єр-міністра понад тридцять сім депутатів НУ-НС, то тоді Янукович розмовлятиме з ним серйозно.
Така спроба була зроблена, але вона для Яценюка виявилася невдалою. Тому що, навіть маючи бажання об’єднати фракцію, мало хто бачив Яценюка відповідальним, моральним і ефективним прем’єр-міністром. Навіть депутати, які підігрівали його прем’єрські амбіції. Яценюк таким і не може бути, на моє переконання.
Тому ці спроби і мрії про прем’єрство завершилися крахом сподівань Яценюка. І це було остаточно засвідчено під час його особистої зустрічі з Віктором Януковичем, яку організував Микола Мартиненко. Янукович прямо сказав, що прем’єром він бачить Азарова. Одразу після цього Арсеній Петрович «передумав» ставати прем’єром. Він вирішив стати опозиціонером. І тепер, як я розумію, формуватиме інший уряд, опозиційний. Якщо знову не передумає…
«Якщо небезпека для країни підійде до критичної межі, опозиція згуртується»Зараз у нас почався феноменальний процес – внутрішня боротьба в опозиції. Тимошенко вже окучує правоцентристське поле, уламки «Нашої України», які оголосять про свою опозиційність, теж будуть топтатися на цьому полі, туди ж може піти Яценюк. Як ви думаєте, вони «з’їдять» одне одного?
Зараз унікальний час. Загострення кризових явищ в економіці, політичному житті та в свідомості людей проявляє кожного політика. Багатьох не кращим чином. Насправді цей процес корисний, оскільки прискореними темпами відбувається зміна політичних еліт.
Ми ще не знаємо, як швидко вона завершиться і чим завершиться, але те, що відходять у небуття прізвища, партії та структури, які протягом останніх десяти-п’ятнадцяти років домінували на верхньому поверсі української політики та державного управління – очевидний факт.
Це засвідчили результати першого туру президентських виборів, результати другого туру, процес формування коаліції. Засвідчить і робота нового уряду та відповідальність тих політиків, які його сформували.
Мільйони людей мають змогу – не тільки слухати, але й чути, не тільки дивитися, але й бачити та розуміти те, що відбувається.
Я маю на увазі, що чвари та старі образи в середовищі тих же право-центристів і правих можуть дозволити Януковичу та його команді поступово це поле просто зачистити. Леонід Кучма колись так ліве поле зачищав, зараз праве так зачистять – і у нас буде знову проблема з політичною конкуренцією.
У Януковича самого в команді непросто. Та й відповідати за країну в кризовий період – не віагра для рейтингу. До речі, саме пряма відповідальність за економічний стан в умовах кризи була однією з причин програшу прем’єра Тимошенко на виборах.
Багато залежатиме від конкретних дій Януковича та його уряду. Якщо економічне падіння вдасться зупинити, а голос опозиції сприйматиметься нормально, то особливих проблем для влади не буде.
Але якщо влада вдасться до масштабного обмеження прав і свобод, до вибіркового застосування закону проти опозиції, продовжить курс на порушення вимог Конституції і законів України, от тоді проти Януковича об’єднаються усі опозиціонери. Навіть ті, хто за інших умов не сів би за один стіл...
Це ті, що завжди перед розстрілом об’єднуються?
Ні, не перед розстрілом. Я вам нагадаю події липня минулого року, коли Янукович і Тимошенко разом були готові «зламати через коліно» Конституцію, закріпити свою присутність у владі років на десять, позбавити громадян права обирати Президента, продовжити всупереч Основному Закону на два роки термін повноважень парламенту. Пам’ятаєте?
Так от, якби Янукович тоді не передумав, то хунта нарвалася б на активну протидію з боку багатьох політичних сил і громадських організацій, загалом усього народу.
Розуміючи небезпеку для країни, я тоді провів консультації з Яценюком, Тігіпком, Кличком, Тарасюком, Костенком, Кириленком, Катеринчуком, Стецьківим та багатьма іншими керівниками і представниками політичних різних сил. Було навіть орендовано приміщення, щоб негайно зібратися і публічно оголосити про спільну протидію хунті. Всі, кого я назвав, погодилися на такий крок. І погодилися відкинути власні амбіції заради спільної справи.
Тому і зараз, попри очевидну роз’єднаність опозиційних сил, попри наявність уже кількох самозваних лідерів, в разі якщо небезпека для країни підійде до критичної межі, повірте мені, опозиція згуртується. І досить швидко.
І тоді поряд стануть Тимошенко, Яценюк, Гриценко, Кириленко, Кличко й багато інших – і відомих, і невідомих широкому загалу людей. Я би не радив команді Януковича йти напролом всупереч інтересам українського суспільства.
Сергій Тігіпко в інтерв’ю «Главреду» взагалі прогнозував у такому випадку новий Майдан.
Це він раніше прогнозував Майдан. Зараз Сергій Леонідович прогнозує, які його пропозиції сприйме чи відкине уряд Януковича (посміхається).
А Майдану, яким він був у 2004 році, зараз очікувати не варто. Влада тоді заступила за межу прав і свобод громадян – і нарвалася на спротив. Майдан був мирним, спокійним, упевненим у своїй правоті. Але сьогодні інші умови і обставини.
Нагадаю, 2004 рік — це економічне зростання на рівні восьми відсотків річних, в країні були робочі місця. Ми не мали такої високої інфляції, як сьогодні, державні фінанси були в балансі. Уряд не канючив від МВФ кредитів, щоб латати дірки у бюджеті. Люди відчували себе досить упевнено, в країні утворився цілий прошарок середнього класу, який міг собі дозволити підтримувати Майдан. Середній клас не перебивався від зарплати до зарплати, не ламав голову над тим, як зберегти робочі місця і розрахуватися за кредити.
Зараз ситуація абсолютно інша. Вона потенційно більш конфліктогенна, але при цьому люди пасивні. Поки що пасивні. Стандарти життя набагато нижчі, впевненість у завтрашньому дні набагато менша. Це стримує активність людей. Плюс зневіра, що вкоренилася у свідомості десятків мільйонів за останні п’ять років: кого не обирай, все одно виходить те саме. Тому схожого на 2004-й рік Майдану не буде. А якщо ві стихійно спалахне, то це вже буде інший спротив, думаю, більш агресивний і неконтрольований.
Ви кажете, що Майдани бувають в час зростання економіки. Чи не слід нам в такому разі згадати, що в час економічної кризи бувають більшовицькі революції?
З класики марксизму-ленінізму знаємо, що для революцій спочатку складалися об’єктивні передумови, а вже потім спалахувала іскра...
В Україні частина передумов для революції уже є. По-перше, «низи не хочуть жити по-старому», це факт. Третина низів узагалі не пішла на вибори (і не від довіри до влади), дуже велика частина (несподівано велика) не повірила жодному з кандидатів, які вийшли до другого туру, — це серйозний сигнал невдоволення. Хоч і пасивний сигнал.
«Верхи не можуть управляти по-старому» — це також абсолютно очевидно. Що маємо? Структурні проблеми у системі влади, що провокують її конфліктність. Небачені темпи падіння виробництва. Маємо цілу армію корумпованих чиновників. Мародерство і безкарність. І головне – відсутність моралі і відповідальності серед «верхів».
Тому вказані класиками передумови вже є. Чи переростуть вони в активні революційні настрої «низів»? Чи все-таки «верхи» схаменуться і консолідуються для ефективних дій, щоб не допустити руйнації країни? Ось тут ще залишається питання. Думаю, що часу на адекватну відповідь залишилося небагато – рік-півтора. Запас міцності дуже малий.
А коли нам очікувати виборів, місцевих чи парламентських? Може саме тоді народ нарешті перезавантажить владу…
Почну з місцевих виборів. Коли їх скасували постановою ВР, це було грубе порушення Конституції. Десятки мільйонів громадян України позбавили їхніх конституційних прав переобрати місцеву владу!
Тепер, щоб відновити регулярне проведення місцевих виборів, треба внести зміни до Конституції. Для цього потрібно двісті двадцять шість голосів на нинішній сесії, потім скерувати законопроект до Конституційного суду, і на наступній сесії, приміром, на початку вересня підтвердити рішення трьомастами голосів.
Інакше місцевих виборів не буде. Бо якщо їх провести без змін до Конституції, то будь-хто з учасників цього процесу зможе поставити під сумнів їх результати у суді.
Якщо діяти згідно вимог Конституції, то місцеві вибори можна планувати не раніше, ніж на грудень цього року. Правда, сьогоднішні настрої у коаліції свідчать, що вибори можуть спробувати відкласти і на більш пізній термін – на рік а то й на два.
Попри швидкий темп опанування новою коаліцією керівних крісел, я все ж не виключаю дострокових парламентських виборів. З трьох причин. Перша – якщо новоутвореному Кабінету Міністрів не вдасться вгамувати економічну кризу. Друга – якщо уряд не побоїться розпочати необхідні для країни реформи, але фракції коаліції не забезпечать їх підтримку прийняттям відповідних законів, побоюючись негативної реакції населення. Третя причина – якщо непопулярні кроки уряду спричинять масове невдоволення і протести громадян, підтримані опозицією.
Не треба забувати, що президентські вибори завершилися поділом країни — ми бачили цю карту на табло ЦВК. Коаліцію утворили на основі Партії регіонів (яка переважно представлена на Сході і Півдні), фракції комуністів та Блоку Литвина, і така коаліція не може бути основою для об’єднання країни.
Президент, якого підтримала лише третина населення, теж не має потенціалу для об’єднання. Плюс, створивши коаліцію неконституційним шляхом, Янукович фактично розірвав процес впливу громадян через парламентські вибори на те, що відбувається в Україні. Це матиме системні негативні наслідки для країни. Уже має, бо Янукович своїми діями довів, що парламентські вибори і обіцянки кандидатів у депутати відтепер не мають жодного значення – він створив таку коаліцію, яку захотів. І уряд, який захотів мати, нехтуючи нормами Конституції.
Я не виключаю, що якщо таким чином утворений Кабмін, просуваючи інтереси крупного бізнесу, або через непрофесійність, замість підйому економіки лише поглибить кризові процеси в країні, або прийматиме рішення, що не знайдуть підтримки у суспільстві, тоді владу можуть змусити піти і на дострокові президентські вибори.
Наступні президентські вибори можуть завершити зміну політичної і управлінської еліт. За умови, якщо суспільство обиратиме лідерів не за нинішньою схемою «свій-чужий», а за іншими ознаками – моральності і відповідальності.
Александр Михельсон
Комментарии
Отправить комментарий