Юрій Луценко: "У нас із Юлею є альтернатива"

Опубликовано ЛІГАБізнесІнформ

Орест СОХАР

Юрій Луценко про опозиційні технології та власні оцінки перспектив політичної осені

В українській політиці настала така собі політична весна: усі активні політструктури женихаються, паруються, і абсолютно неможливо нині передбачити, хто з ким побереться і що від цих шлюбів народиться. Розібратися у цих мар'яжах ми попросили Юрія Луценка, депутата від Соцпартії, одного із найяскравіших опозиціонерів та найкрасномовніших політиків парламенту нинішнього скликання

КПУ вже має єдиного кандидата.

Одного-однісінького

- На недавньому з'їзді КПУ лідер російських комуністів Геннадій Зюганов та лідер українських соціалістів Олександр Мороз говорили про український лівоцентризм як єдино правильну ідеологію єднання лівих. Чи дійсно українська лівиця є реальністю?

- Я думаю, що це просто збіглися тези двох прозорливих політиків. Найцікавіше, що програмні засади СПУ більшою мірою збігаються з програмними засадами КПРФ, аніж КПУ. Лідер КПРФ Геннадій Зюганов давно зайняв нішу лівоцентризму із серйозним присмаком патріотизму. Якщо відкинути певну великодержавну риторику Зюганова, то з більшості інших питань у нас політичні позиції однакові, збігаємося навіть у дрейфові до класичної соціал-демократії.

Для Симоненка фрази про лівоцентризм - це просто риторика, бажання натягнути на свою пострадянську куфайку ще й європейську ковдру. Нинішніх лідерів КПУ жодним чином не можна віднести до лівоцентристів, вони є класичними лівими, мало того, класичними радянськими лівими. На кшталт "Бог є, але ми в нього не віримо".

Саме така ортодоксальність комуністів призводить до прогнозованих результатів на виборах - і це позитив. Прогнозується й результат другого туру президентських виборів за участю комуніста - і це негатив.

- Чи припускаєте Ви, що КПУ найближчим часом вдасться до оновлення свого керівництва?

- Не бачу жодного натяку на можливість кадрового оновлення або обміну портфелями у керівництві КПУ. Ні нова людина, ні інтрига з Грачем, яку нав'язують журналісти, не можуть нині серйозно розглядатися.

- Це є ознакою доброго контролю за комуністами з боку Банкової чи їх внутрішнього небажання зіграти реальну політичну партію?

- Це наслідок історичної ментальності українських комуністів (лідер завжди має рацію), це наслідок того, що партія відчуває себе у ворожому оточенні, вона є мобілізованою (поради про зміни - це провокації), крім того, це наслідок великого представництва КПУ у парламенті, через що більшість реґіональних керівників партії перебувають на ставках помічників народних депутатів. Відповідно, будь-яке інакодумство породжує питання про завтрашній день інакодумця.

Тому узагальнюючи хочу сказати: поки що, на жаль, не йдеться про об'єднану лівицю, йдеться лише про одне - ліві програли вибори в країні: за часів спікерства Олександра Мороза вони становили близько 40%, нині - менше четвертої частини. Це означає, що ліві, йдучи лівим та лівоцентристським курсом, повинні домовлятися про спільні дії, не виключено навіть - при максимальній узгодженості дій - і через єдиний список. Але такий підхід відкидається комуністами вже стільки років, що про нього можна згадувати лише в іронічному сенсі. Я розглядаю пропозицію Олександра Олександровича з'їзду КПУ саме як іронію.

- Але, думаю, Ви погодитесь, що в разі появи єдиного кандидата від лівих та лівоцентристів, а також єдиного кандидата від правоцентристів, саме ця пара вийде у другий тур перегонів...

- Я не вірю в готовність КПУ висунути когось, окрім Симоненка. Думаю, що, як і в 1999 році, Компартія погодиться на будь-які союзи, допустить будь-який плюралізм ... в рамках однієї кандидатури першого секретаря ЦК КПУ.

Переконаний, що комуністи підуть на вибори самостійно, і це позитив, бо вони відбиратимуть голоси свого електорату на тих теренах, котрі визначаються владою як основні для збору підневільних голосів. Залишати Донецьк, Луганськ,Запоріжжя без впливу комуністів - це означає віддати ці території владі. Нехай Петро Миколайович з повною пролетарською ненавистю до режиму висуває себе кандидатом у Президенти. Всі інші комбінації є лише фантазіями журналістів та політичних мрійників.

- До речі, про класову ненависть до режиму: наскільки правдивими є чутки про те, що КПУ домовилася з Банковою про суміщення у часі президентських та парламентських виборів з перенесенням їх на 2006 рік?

- Мушу зробити невеличку передмову: я був одним із найжорсткіших критиків комуністів за їхню бездіяльність в часи акції "Україна без Кучми". З іншого боку, я не маю жодних підстав критикувати комуністів за їхню діяльність у парламенті цього скликання. Вони чітко дотримувалися слова, даного перед опозиційною трійкою.

Тож мені здається, що саме такої комбінації - підтримки комуністами президентського законопроекту - не буде. І хоча деякі депутати від КПУ дозволяють собі публічні позитивні висловлювання щодо цього проекту, я не вірю у можливість відновлення політичного симбіозу Симоненка й Кучми. Мало того, це знає і влада. Відтак нині йдеться про посилену обробку ду-у-же плюралістичного блоку "Наша Україна". Плюралізм в окремо взятій голові є ознакою шизофренії, а в окремо взятій молодій фракції - ознакою великої демократії. Це справа їхня.

Все ж дозволю собі оптимізм: хоча у парламенті є ще багато людей, які заради "великих засобів" можуть погодитися на будь-яку ницу мету - конституційний бліцкриг Кучми-Медведчука не вдасться. Навіть серед депутатів більшості минають часи, коли колективний сморід спонукав до єдності дій.

Україна має вже дві альтернативи - "Нашу" і "червону"

- Чим Ви поясните зовсім непослідовну політику "Нашої України", котра, з одного боку, часто підігрує владі, з іншого - не відмовляє своєму лідерові у президентських амбіціях? Який з цього зиск? Бо в результаті НУ лише послаблює свої позиції, не знаходячи підтримки серед більшовиків і відмовляючись від коаліції з опозиціонерами.

- Це правда: оточення лідера НУ вдається до достатньо суперечливих кроків, а сам Ющенко - найрішучіший в нерішучості - вже рік робить все можливе для пониження власного рейтингу, але поки що безуспішно.

Якщо серйозно, то ця непослідовність "Нашої України" обумовлена намаганням домовитися зі владою, при цьому зберігаючи відносини з опозицією. В оточенні Ющенка є чимало людей, вихованих нинішньою системою. Я добре ставлюся до Романа Безсмертного, Олега Рибачука, Петра Порошенка, але вони мислять категоріями домовленостей, вони намагаються домовитися з режимом, з губернаторами, з олігархами. У той же час вони на власній шкурі знають ціну владного слова і тому не палять мостів у відносинах з радикальними супротивниками режиму.

Ця "розкарячена" політика проіснує до осені, а потім ющенківці нарвуться на стіну "заєди-2", їхні ілюзії розвіються остаточно, і вони почнуть будувати нормальну опозиційну кампанію. Якщо вони і восени не зможуть вимовити цього слова, то хай кажуть "альтернативну кампанію". Правда, у нас уже Симоненко - теж альтернативний (як він заявив перед з'їздом КПУ). Тому в України є не тільки антинародний режим, але й дві альтернативи. Щонайменше.

- Припускаєте Ви можливість створення коаліції на базі як мінімум трійки "НУ-БЮТ-СПУ"?

- Я не лише припускаю, я переконаний, що на цих виборах усі ґатунки опозиції мали б діяти разом. Якщо так уже склалася наша історія, якщо так уже сформувалась самосвідомість КПУ, що вона бачить себе лише окремим гравцем виборчої компанії, незалежно від запропонованих комбінацій, то це її право.

Інші опозиційні партії мають вибір: розпорошити сили чи діяти консолідовано. Кожному окремо будувати намети "України без Кучми" задля участі у процесі, чи об'єднатися заради результату. У нас з Юлею є альтернатива, що вибрати: одну альтернативу чи іншу. Вважаю, що ми мусимо об'єднатися і підтримати не кандидата з конкретним прізвищем, а єдину команду з єдиною програмою. З огляду на це я пропонував би уже зараз розпочати переговори і сформувати на місцях виборчі штаби єдиного кандидата. Я хочу підкреслити - розпочати переговори не з розподілу владних портфелів губернаторів, міністрів, віце-прем'єрів, а дієвих структур з числа тих політичних сил, котрі "не словом, а ділом" довели свою дієвість в певних реґіонах. Наприклад, соціалісти перемогли в областях Центральної України. Це означає, що десь у 5-6 областях ми могли б сформувати штаби і забезпечити позитивний результат. "Наша Україна" мала б домінувати в Західній Україні. А ті, хто запевняє про можливість перемогти самостійно - можуть очолити "найлегшу" ділянку, в Донбасі.

За час формування штабів лідери мали б домовитися про єдине бачення політичних, економічних та соціальних реформ. Тут у нас є багато різних бачень, але ще більше нас об'єднує. Підпишемо документ про спільні дії, котрий даватиме відповіді на питання "що робити?", "як робити?", і лише тоді можемо поговорити, хто і на яких посадах це втілюватиме. Хочу сказати, що найбільше боюся саме розмов про посади, бо нині йдеться про долю України, а не про долю міністерств чи галузей...

- Ви готові підтримати Ющенка?..

- Соцпартія заявила, що є суб'єктом президентських виборів. СПУ заявила, що готова до найширших кадрових компромісів у разі реалізації значної частини нашої передвиборної програми і зміни системи влади в Україні. Сподіваюсь, що й інша сторона хоче не підпорядкування, а формування справжньої коаліції. Адже птах не полетить на одному, хай навіть потужному, правому крилі. Питання кандидата у Президенти може обговорюватися лише після формування єдиної команди під єдину програму.

- Добре, я переформулюю запитання: якщо після проходження усіх цих етапів коаліція дійде до думки про необхідність висувати Юлію Тимошенко - СПУ підтримає це рішення?

- Жінки надають політиці гостроти, а політикам - отупіння. Це не мій жарт - Наполеона.

Чому б і ні, якщо буде дотримано усіх передумов, про які ми говорили вище.

- Наскільки Ваші колеги поділяють таку думку про опозиційну коаліцію?

- Її підтримують чимало моїх колег. Хоча в цілому СПУ ще не ухвалювала рішення стосовно формату коаліції і кандидата у Президенти.

З моєї точки зору, Соцпартія на нинішньому етапі має історичне завдання забезпечити перемогу кандидата від опозиційних сил на президентських виборах. Гадаю, хто буде цим кандидатом - історично не так важливо... хоча мені особисто це дуже цікаво.

- Чому не важливо? Наступний кандидат може виявитися гіршим за того, з яким Ви боретесь.

- Так, ця проблема є. Для її вирішення партія активно долучилася до розробки змін до Конституції. Якщо вдасться їх ухвалити до президентських виборів, я буду щиро задоволений. Хоча останнім часом я дедалі більше побоююся, що цього не станеться. В такому разі цей законопроект, загальні засади якого були підтримані у меморандумі чотирьох лідерів опозиції, мусить увійти складником у пакет політичних змін, про який я говорив попередньо. Якщо зараз парламент під тиском Банкової не здатен ухвалити політичних змін до Конституції, то ці пропозиції треба реалізувати при наступному Президентові. Думаю, що це буде одна з основних вимог СПУ до єдиного кандидата. Тоді не страшним буде обрання будь-кого. Я, наприклад, за такі зміни до Конституції, коли б навіть обрання Вітренко не стало катастрофою для країни.

"Нас кинули, лоха гріх не кинути"

- Наскільки можливі альянси СПУ з тією ж Партію Реґіонів?

- Ми разом з колегами по опозиції вляпалися в підтримку програми дій уряду в обмін на підтримку пропорційного виборчого закону. Нас кинули, лоха гріх не кинути. Ми отримали великий політичний урок, котрий нам сьогодні дуже допомагає, бо після того ми навіть не думаємо про якісь компроміси в ході розгляду президентського варіанту політичних реформ.

- Тобто Ви закрили для себе тему співпраці з фракціями більшості?

- Я не говорив би так жорстко. Ми поставили крапку на ймовірності джентльменських політичних домовленостей з більшістю в цілому. Немає сенсу мати справи зі слонами - великі, але дуже бояться дресирувальника. Та це не означає, що ми не можемо співпрацювати в якихось локальних проблемах. Я, наприклад, сказав би, що позиція Пустовойтенка по конституційній реформі є найближчою до нас. То чому ми повинні відкидати НДП?

Якщо ми голосуємо за зниження податків для фізичних осіб, то чому б не прийняти за основу проект фракції "Реґіонів". З іншого боку - ми категорично проти їхнього бачення майбутнього вільних економічних зон, який підтримують, наприклад, комуністи. У кожного є своя економічна лінія, і є нерозумним сидіти в меншості, кажучи виборцям, що "у нас немає голосів, аби побудувати вам чудову країну". Нас же делегували туди не просто отримувати високу зарплатню, нас делегували туди бодай на йоту впливати на законотворчий процес. Соціалісти можуть це робити, і ми домагаємося своїх цілей. Контакти зі владою для ухвалення важливих законопроектів можливі. Стосовно ж контактів з вищою владою... особисто я не бачу в них сенсу. Я й іншим не радив би ходити на Банкову - поза примітивна, задоволення нуль, а наслідки згубні.

- Якщо Ющенко таки домовиться з якоюсь із партій більшості, то яку позицію займе СПУ?

- Ющенко намагається домовитися не з партіями більшості, а з олігархами, які за ними стоять. Я як секретар Донецького обкому знаю про переговори, які проводяться із впливовими людьми цього реґіону, переговори, які не призупиняли за будь-яких подій у парламенті. Якщо пропрезидентські сили з Ющенком домовляться, я його таки пошкодую. Це означатиме, що на одну альтернативу в Україні стало менше.