Юрій Луценко: "Нинішня влада поважає тільки сильних"

23 июля 2010, 07:29
 ЧП Источник: Сельские вести (Украина)

Перші сто днів своєї роботи Президент та Кабмін відзначили досить широко. Були спеціальні прес-конференції, навіть телефільми. Натомість про опозицію і політиків, що приміряють до себе опозиційний статус, чути мало. Хоча насправді дивуватися тут нічому. Перші й досі тішаться перемогою, а другі кілька місяців перебували у стадії осмислення власних помилок.

Нині до тями приходить й усе суспільство, стомлене багаторічними політичними іграми, які так і не закінчилися приходом до влади компромісної команди, котра більше турбувалася б про народ, а не про себе. Отже, після "медових" ста днів починається пошук альтернативи владі.

Отож слово лідерові "Народної Самооборони" Юрієві ЛУЦЕНКУ.

- Довго не зустрічався з читачами "Сільських вістей" - не стільки в проміжку часу, скільки у значенні того, як багато в країні всього змінилося. Передусім в Україні змінилася влада. Тепер попри конституційний розподіл на владні гілки вона стала тотально "регіональною". Фактично маємо справу не з Президентом Януковичем, а з Президентом ЯноКучмою, який оголосив себе прямим спадкоємцем політики Леоніда Даниловича у внутрішньому й зовнішньому аспектах, озброївшись його ж методами.

З одного боку, маємо начебто переконливу перемогу Партії регіонів через формування зрозумілого для громадян поняття єдиної влади, яка не гризеться між собою. Це подобається суспільству. Про це можна було тільки мріяти в попередні роки "помаранчевого" протистояння, яке постійно провокував Ющенко, бо наступного ж дня після спільних перемог починав запеклу боротьбу із союзниками. Зрештою, саме вона, оця постійна боротьба, й призвела до перемоги Януковича.

Відтак начебто маємо позитив: в Україні відбулася концентрація влади, і тепер кожне прийняте рішення виконується. Проте постає питання про потребу саме такої концентрації влади і того, що саме ця влада ставить собі за мету. Мало мати справу з консолідованою командою. Не мною сказано: народ, котрий мріє лише про порядок, мусить одразу сідати в тюрму - там суворий порядок гарантований. Аналізуючи за ці майже п'ять місяців нову "ефективну владу", мушу говорити в основному про негативи.

Перше - ця влада бреше. Ми ж іще пам'ятаємо передвиборні агітки "регіоналів" про "зниження на 30 відсотків вартості газу", а насправді маємо зростання ціни на 50 відсотків. Обіцяли перерахунок пенсій до розміру щонайменше 1200 гривень для найбідніших з 1 листопада 2009 року, а додали лише 7-25 гривень, і тільки цього року. Обіцяли податкові канікули для малого бізнесу, натомість маємо найжорстокіше переслідування тих прошарків населення, котрі навчилися виживати самотужки. Цей перелік можна продовжувати й продовжувати...

Друге - ця влада грабує. Кожен і сам знайде приклади, проте зверну увагу на один показник: уряд Азарова за ці п'ять місяців зібрав на 50 відсотків податків більше, ніж попередники. Криза була й тоді, є вона й тепер. Але з людей "здерли" наполовину більше. Як це відбувається? Через надумані штрафи податкової інспекції, пожежників, санстанції... Я ніде не чув про проблеми Ахметова, Коломойського чи інших олігархів, зате скрізь чути стогін перш за все "базарного пролетаріату".

Третє - ця влада боїться власного народу. Доводити особливо, що правоохоронні органи надбали нового статусу, навіть немає потреби. Їх нині зовсім не турбує сорокавідсоткове зростання рівня злочинності (вдумайтеся в цю цифру), але їх турбує, щоб охоронюваному тілу не псував настрій вигляд опозиційного пікету чи якогось скаржника-правдолюбця. Звідси - фактична заборона мітингів, збільшення персональної охорони Президента, репресії щодо опозиційних партій, цензура у тих засобах масової інформації, які "готові" були до цензури.

Четверте - стався різкий поворот у зовнішній політиці, коли Україна фактично опинилася на підтанцьовуванні у Росії. Звісно, всі ми - за нормальні стосунки зі своєю сусідкою, проте далеко не кожен сприймає як належне дошкульне нищення всього українського заради аплодисментів у Москві. Цього собі не дозволяв навіть Кучма. Та й узагалі, втягування України у так званий "русский мир" - релігійний, мистецький, державотворчий - відбувається принизливо для тих, хто справді відчуває себе українцем.

- А що ж відбулося в цей час із опозицією?

- Критику варто продовжити самокритикою. В опозиції відбулися достатньо складні процеси. На жаль, її єдиним центром був і залишається виключно Блок Юлії Тимошенко. Решта шукає своє місце, не маючи можливості або ж сміливості зайняти тверду позицію. Одна з причин - політична корупція, коли стосами купуються "тушки". Зверніть увагу, ніхто вже цього не соромиться: ні депутати, ні спікер парламенту. Усі прямо говорять про "ґешефти". Приміром, Голова Верховної Ради не соромиться говорити політикам, які дорікають новим законом про місцеві вибори: "Ви не ту партію купили". Або повчає: "Ви продавали місця у списках, то тепер не жалкуйте, що у вас перекупили депутатів". Ситуація в політиці дійшла вершини цинізму, коли ніхто навіть не прикривається бодай "фіговими листками" пристойності.

Та найбільше я був шокований, коли один із депутатів "Самооборони" пояснив: переходжу в коаліцію, тому що "не можу жити на одну зарплату". Між іншим, зарплата депутата становить близько 30 тисяч гривень.

Якщо говорити про себе, то три місяці поспіль я присвятив спробам відновлення здорового ядра НУ-НСу. Частина політиків із цього середовища зрадила, частина перебуває в розгубленому стані. У мене була проста пропозиція: хто почуває в собі здорове українське начало, нумо об'єднуватися. Подаючи приклад, заявив: не претендую на квоти й посади, але мусимо діяти разом. Думалося, що таке єднання можливе навколо групи "За Україну!", керівник і депутати якої демонструють принципову проукраїнську позицію.

Та, переговоривши з усіма партійними групами і вождями, збагнув: усі думають тільки про себе. Передусім переймаються тим, як краще влаштуватися при нинішній владі. Не всіх це стосується, проте жодної можливості об'єднати майже однакові політичні сили Кириленка, Гриценка, Наливайченка та інших не існує. Кожен знаходить якесь пояснення неможливості такого кроку. Хтось тільки себе бачить лідером, інші наполягають на власній назві та квоті місць для себе...

Та про які квоти може йтися сьогодні, коли маємо суцільну поразку в парламенті? Тому, як на мене, сьогодні кожен політик, хто хоче не просто вижити, а бути гідним опозиціонером, мусить об'єднувати зусилля із Юлією Тимошенко. Це не агітація, бо в очолюваної нею сили є величезні проблеми, які призвели, зокрема, й до поразки. Але іншого варіанта поборотися сьогодні за свої переконання особисто я не бачу. Надалі обсмоктувати деталі примх та вимог самозакоханих "вождиків" вважаю непродуктивним.

- Ясно, що силу поборе тільки сила. Бажано - така ж монолітна й згуртована. Та навіщо ставити за мету об'єднання, коли Віктор Ющенко знову, після тривалої паузи, починає говорити, що єдина мірка для демократів насправді є тільки у нього.

- З моєї точки зору, є два варіанти поведінки для опозиції. Перший - це сценарій Партії регіонів, яка також пройшла через опозицію, маючи у 2005 році набагато гірші умови з точки зору довіри суспільства. Тоді ПР також скотилася до 12 відсотків підтримки, і населення навіть традиційно "регіональних" областей було готове сприйняти новий демократичний курс. Та й сама команда мала величезні проблеми, проте ухвалила: далі йдемо монолітно, з тим же керівником. І - виграла.

Зрештою "регіонали" показали, як потрібно переживати важкі часи, як триматися в опозиції, а не продаватися на милість переможця за першої ж пропозиції.

Інший сценарій - це події 2007 року. Тоді був БЮТ - потужна, але не самодостатня сила, і був НУ-НС, які разом і здобули перемогу. Такий сценарій мені ближчий. Але скажу ще раз: провів переговори з усіма колегами- демократами, і тільки від В'ячеслава Кириленка почув про готовність об'єднуватися без будь-яких індивідуальних вимог. Та треба визнати чесно, що наше з Кириленком об'єднання не забезпечить перемоги. У поразці демократичних сил винні всі політики з цього табору - і Луценко, й Кириленко в тому числі. Об'єднання лише двох насправді нічого не дасть.

- Проте двоє - це вже краще, ніж усі нарізно.

- Ви маєте рацію. Приїжджаючи до тестя - простої людини - у Дубно, чую від нього думку цього сорокатисячного містечка: чому всі ви - яценюки, гриценки, кириленки, костенки, луценки - не можете об'єднатися, якщо ви багато в чому подібні? Людям важко знайти між нами різницю. Отож якщо об'єднаємося вдвох, але залишиться восьмеро, а ще п'ятнадцять народяться, то як людям розібратися?

Партія регіонів давно вже збагнула, де ахіллесова п'ята українських демократів. Достатньо штучно створити чи фінансово стимулювати якогось самозакоханого "опозиціонера", який вийде до людей у вишиванці й звернеться до них українською, й усе - демократи програли, бо стабільна перевага у 5-7 відсотків зводиться нанівець.

Як на мене, за таких умов варто повертатися до всім зрозумілої стратегії: є найпотужніша політична сила (говорю про "Батьківщину") з нелегкою історією, в якій були і перемоги, і поразки, і герої, і зрадники. Проте є база, яка має місцеві осередки в усіх районах і в багатьох селах, де працюють, як і в "Народній Самообороні", нормальні та порядні люди. Отож треба брати найпотужнішу структуру опозиції, у нашому випадку - БЮТ, обговорити проблеми й намітити шляхи подолання їх. Я ж точно знаю настрої людей: "Юля - наша, але гляньте, хто навколо неї товчеться?" Вона це розуміє й активно "чистить" партійні лави. Об'єднання навколо найпотужнішого, спільне виправлення помилок і є шляхом до перемоги.

- Практика вже показала: жодна українська партія не може самотужки здобути понад 35 відсотків голосів виборців. Цього мало для перемоги як на парламентських, так і на президентських виборах. Можливо, мають рацію ті, хто радить створювати окремішню від Тимошенко опозицію?

- Така тенденція справді є. Мовляв, нехай Тимошенко воює, а в мене буде щось своє п'ятивідсоткове. Я в ці ігри ніколи не грав. Пам'ятаю, як мене і у вашій редакції критикували за об'єднання "Народної Самооборони" з "Нашою Україною". Ми ж бо могли провести у парламент самостійну фракцію. А я й тоді казав, що тільки об'єднання дасть перемогу. Самостійність і справді дала б фракцію, проте таку, яка в парламенті нічого вирішувати не буде. Мені й сьогодні пропонують такі варіанти: давай назвемось якось по-новому (хоча люди вже стомилися від нескінченної новизни), проїдемося країною, чогось наобіцяємо й точно візьмемо свої 5-7 відсотків. А що далі? Людям від такого обмеженого представництва в парламенті немає жодного толку. Гадаю, всі партійні знамена демократів треба скласти у музеї колишніх перемог і згуртуватися біля того, хто є найпотужнішим. Це буде точно ефективно для загальної справи.

- Спробуємо спрогнозувати ситуацію. Сьогодні виборці вже бачать винного у невиконанні передвиборних обіцянок, у зростанні ціни на газ, нових податках, утисках прав і свобод. Чи не виллється це згодом у якийсь неконтрольований протест?

- Дуже шкода, але, гадаю, ні. Український народ має тисячолітню історію виживання попри владні утиски. Коли влада "своя", він її любить і намагається допомогти їй. А коли влада чужа, ворожа - народ починає жити автономно. Саме такий процес я й спостерігаю у своїх нинішніх поїздках Україною. Коли проти лома немає прийому, люди відгороджуються у себе вдома, поводяться чесно, пристойно і солідарно, але на владу не звертають уваги.

Так, влада сьогодні не просто демонструє неправедність (кожна влада неправедна). Усім навіть у найбагатших країнах хотілося б жити ще краще, і ясно, що кожний мудрагель у селі знає, як цього досягти. Так от, ця влада не просто погана - вона ворожа, душить людей, топчеться по святинях і не вважає це аморальним. Ця влада бачить у населенні холопів. Проте наш народ не має сталої практики змінювати негідну владу. Він має тривалу практику відгороджуватися від неї.

Більше того, я категорично проти цього. Бо ще не відомо, хто "на вилах і сокирах" може прийти до влади. Народ має право на помилки й має навчитися за них відповідати.

Друге - має з'явитися альтернатива цій владі. Не в розумінні, хто голосніше її покритикує, а хто покаже інші підходи, які сприймуть люди. Якщо це будуть п'ять-сім опозиційних партій, нинішня влада залишиться надовше. А коли вдасться об'єднатись довкола чіткого альтернативного курсу, влада "злетить" у цивілізований спосіб.

- Чи є у опозиції шанси на місцевих виборах? Люди на них так само відгороджуватимуться від влади чи зможуть змінити ситуацію?

- Коли я давав характеристику владі, то мав на увазі й те, що вона прекрасно усвідомлює нинішній стан речей. Розуміє, що її політика й підходи за чинної системи виборів не дають навіть сподівань на перемогу. Змінити свою політику влада не може, бо представляє інтереси олігархії. Без обману й грабунку в неї зникає сенс існування. Насправді її очільників цікавлять не мова і не Європа, а бариші.

Вихід для них був один - змінити виборчу систему. Для того, щоб зачепитися за крісла, й відновлено мажоритарну систему. За списками народ дуже не обдуриш і не купиш, а за "мажоритарки" матиме місце масовий підкуп. Словом, місцеві вибори стануть пробою сил і для влади, і для опозиції.

Проба ця буде непростою. Закон змінив не лише систему виборів, а й систему їх організації та спостереження за волевиявленням виборців. Виборчі комісії створюватиме ЦВК (чия там більшість, відомо). Ця структура формуватиме виборчі комісії до села включно. Обов'язковими членами комісій стануть представники парламентських фракцій. Чотири з них гратимуть в одні ворота.

Вибори будуть важкими, але йти на них потрібно. Хоча б для того, щоб виборці побачили свої перспективи. Безумовно, у місцевих виборах треба брати участь, і саме з цією метою я провів переговори з Юлією Тимошенко для узгодження кандидатів. До цього закликаю й інших опозиціонерів. Замість скаржитись на "поганий закон" висувайте "нові обличчя" через "старі" партії, узгоджуйте свої дії.

- Перевагу "мажоритарників", пояснюють тим, що вони можуть узяти на себе більшу кількість конкретних зобов'язань.

- Справді, люди можуть спокуситися обіцянками газопроводу, автобуса чи ремонту школи. Проте можна буде побачити й те, як люди ставляться до влади й опозиції, заодно з'ясувавши, хто в опозиції є найсильнішим і найближчим для людей. Люди мають чітко сказати, хто є альтернативою. Звісно, місцеві вибори - це не парламентські. Виборці запитуватимуть про ставлення до влади, проте їх цікавитимуть насамперед місцеві проблеми. Тому, як на мене, опозиція має дати альтернативну програму розвитку регіонів.

Хочу, щоб виборці почули ще й таку тезу: опозицію треба максимально підтримати заради себе самих. Чому? Бо регіон, який покаже владі свою силу, змусить її рахуватися з собою. А область чи район, які "здадуться", можуть забути про будь-які інвестиції. Знаю це точно. Бо практика Партії регіонів якраз і полягає в тому, що вони намагаються задобрити сильних. Слабкий і ті, хто здався, залишаються без перспективи.

Якщо Київщина, Полтавщина, Вінниччина, Черкащина, інші області покажуть 70 відсотків голосів за опозицію, з ними рахуватимуться - будуватимуть газопроводи, дороги, пускатимуть автобуси, щоб люди побачили: влада їх не забула. Та якщо "ляжуть" під владу, то про них просто забудуть. У кого першого забрали гроші? У шахтарів, щоб віддати у Львів. Силу поважають і після виборів. Свої права у такий спосіб можна вибороти і в "чужої" влади.

- Альтернативна програма розвитку району чи області - річ досить об'ємна. А як щодо конкретних ідей?

- Якщо бути популістом, то, звісно, можна наобіцяти "здешевлення" комунальних послуг, побудову автобанів і медицину європейського зразка. Насправді це не компетенція місцевої влади. Міська рада вже нічого не може зробити з комунальними тарифами. Це питання можна вирішити лише на державному рівні, розрахувавши ці послуги на основі вартості вітчизняного газу. Та ні районна, ні міська, ні обласна ради цього зробити не можуть.

Цього сьогодні не робить саме центральний уряд. І робити не збирається. Пригадайте: коли закипіли пристрасті навколо Севастополя, я одразу ж сказав: йде боротьба за здешевлення газу для великих промислових підприємств, а не для населення. Для олігархів влада справді газ здешевила. А для населення, навіть якби віддала й весь Крим, нічого б не відбулося. За цієї влади тарифи будуть тільки рости, бо її цікавить лише те, як продати побільше російського газу, заробивши на цьому.

Тому й кажу саме про альтернативну програму розвитку міст, районів, областей. Це має бути не загальний документ, незрозумілий для людей. Кожен регіон має свої наболілі проблеми. Скажімо, всі багаті кияни живуть в області. Проте Київщина не має з цього ні доріг, ні лікарень, ні шкіл. Бо гроші йдуть не в бюджет, а в кишені чиновників. А от у Хмельницькому ухвалено рішення, що вся земля у передмісті продається тільки на відкритих аукціонах. Такий крок збільшив річний бюджет у декілька разів. Це лише одна маленька, але посильна деталька для такої програми.

Чи візьмімо питання тарифів. Чому вони однакові і в старенькій "хрущовці", і в новому "елітному" особняку? Це саме ті питання, які цікавлять громаду і мають бути обов'язково враховані.

- Чи маєте рецепт, як у партійних списках уберегтися від зрадників?

- Дуже важке запитання, на яке у мене майже немає відповіді. Насправді для мене найгірше, що сталося після виборів - це розвал депутатської групи "Народної Самооборони". Адже жоден наш депутат, який потрапив у список, не платив за своє місце. Так само ніхто не отримував доплати в конвертах, бо одразу ж було ясно, що ми у цьому питанні конкуренції з Партією регіонів не витримаємо. Намагалися змагатися переконаннями.

Але це не убезпечило від політичної корупції. Два приклади. Одну людину я знаю по опозиційній роботі з 1994 року, а втекла вона саме зараз. Інша ситуація з людиною, з якою пліч-о-пліч стояли десять років. Знаю, що для неї мільйон - не спокуса. Проте під загрозою знищення бізнесу вона стала "тушкою". Самодостатніх людей нині знищують як бізнесменів. А людей, яких немає за що зачепити, просто купують. Що з цим робити?

Отож відповідь дуже складна. "Тушкинізм" у таких масштабах став можливим тільки тому, що суспільство нормально це сприймає. Всі начебто обурюються, проте я не чув, щоб якийсь перехожий плюнув межи очі продажному депутатові. Не видно й тих, хто перестав "тушці" подавати руку. На жаль, політична аморальність сягла таких вершин, що люди це сприймають як належне. І навпаки, люди, які не продаються, починають викликати підозру.

Проте я переконаний, що нині головне завдання опозиції на місцевих виборах - почути думку про своїх обранців на місцях. Половину роботи - та ще й за гроші Януковича - вже зроблено, опозиція "очищена". Нових бійців треба обирати максимально обачно - ніяких бізнесменів, перебіжчиків та неперевірених.

- Чи маєте задоволення від того, що нинішня влада використовує ваші напрацювання в МВС по Києву та інших великих містах?

- Подвійні почуття. З одного боку, справді приємно, що прокуратура зараз відновлює нею ж закриті кримінальні справи проти "своїх", що стали заважати. Отже, ми справді працювали ефективно. І це підтверджує правдивість моїх відповідей про прокуратуру на численні запитання людей: чому бандити не в тюрмах?

Проте яке може бути задоволення, якщо всі ці ігрища спрямовані на дресирування своїх, а не на притягнення до відповідальності казнокрадів. Гадаю, що "наведення порядку" за рецептом від Януковича не збігається зі справжніми очікуваннями людей. Він вважає, що порядок - це тоді, коли виконується будь-яка його кадрова вказівка. Я ж уважаю, що порядок - це тоді, коли казнокрад має сидіти незалежно від його політичної приналежності. Не бачу жодних підстав для оптимізму в цьому напрямі.

- "Народна Самооборона" в усі часи славилася своєю активністю. Нині - тиша. Плануєте "розкручувати" партійний бренд, вирушати в тури Україною?

- Відмінність моєї політики від політики Тимошенко одразу ж після виборів полягала в тому, що вважав: маємо відійти вбік, припинити на деякий час публічну активність. Не тому, що злякався, чи через якийсь психологічний злам. Катастрофи не сталося, але люди мусили подивитися на дії влади, яку вони обрали.

Справді, багато хто казав і каже: у Януковича не було часу, дайте йому можливість показати себе. Американці цілком правильно вигадали термін і поняття "перші сто днів" - цього часу якраз достатньо, щоб зрозуміти, в якому напрямку "копає" влада. Тепер уже всі побачили - "копає" не туди. За наступні півроку побачимо, як саме вона "копає". Проте радикальна критика у перші дні й місяці була б неправильним кроком.

Мене з різних кінців України кликали виступити перед розгубленими людьми. Та просто говорити, що влада - погана, звучало б як образа колишнього посадовця. Люди мусять самі, без підказок, оцінити дії нової влади. Коли вони усвідомлять усю її неправильність, почнуть шукати альтернативу, тоді й треба виходити до людей.

Вважаю, що місцеві вибори - найкращий шанс заявити про альтернативне бачення розвитку країни. З вересня й розпочнеться активність.

Є ще одна річ. Для того, щоб їздити, мушу вірити в те, що говорю. Не можу я виступати, коли не вірю людині, яку підтримую, й не вірю в те, що пропонується. Мені також потрібно було кілька місяців для ґрунтовного аналізу, чому ми програли. Насправді Янукович ні для кого загадкою не є. Зрозуміло, що відбувається й відбуватиметься. Для мене принциповим було заспокоїтися, зрозуміти причини нашого програшу. Адже поразку спричинили не лише зовнішні чинники, хоч і було їх багато. Та треба чесно дати собі звіт - проблеми були й усередині нашого середовища. Я вже визнавав: у кожного з демократів на лобі - тавро відповідальності за перемогу Януковича. У Ющенка воно - на все обличчя, у когось - менше. Але й у мене воно також є. Всі ми винні, що так сталося.

Нам дали всю повноту влади на Майдані. І тільки ми - хтось більше, а хтось менше - винні, що не виконали наказу людей.

Тому і вважав, що бодай півроку ми мусимо помовчати, щоб люди без підказки сказали те, про що думають. Коли наші думки збігатимуться, тоді ми матимемо право виступати далі. Восени це стане остаточно ясно.

- Мабуть, розраховуєте на якісь раніше не охоплені соціальні чи ментальні групи виборців, на молодь і студентство?

- Принципово не хочу ділити виборців за віковими, регіональними чи якимись іншими ознаками й на цій основі загравати з ними. Річ у іншому. Я вже згадував, що цей уряд на 50 відсотків зібрав більше податків і за рахунок кого. За великим рахунком, це можна назвати підготовкою до голодомору. Чому так відбувається? Невже Азаров - людина-нелюд? Звісно, ні. Справа в тому, що ми презентуємо діаметрально різні підходи.

Азаров - пострадянський керівник, який спирається на великі індустріальні сировинні гіганти. Він бачить Україну країною суто великих металургійних та хімічних заводів. Працівники тих заводів отримують якусь там платню, підпорядковані "своєму" олігархові. Проте все, що перебуває поза великими підприємствами, вважає чужим і небезпечним.

Тому будь-який бізнес, власну справу Прем'єр не вважає продуктивними і нищить. Нищить тітку, що торгує на базарі, фермера, що обробляє кілька десятків гектарів землі, майстра, що лагодить побутову техніку чи здійснює ремонти квартир. Нищення цього самостійного прошарку населення є для нього логічним з точки зору і радянської ментальності, і його особистого та партійного інтересу. Партія регіонів - це партія великих феодалів, яка експлуатує і робочу силу, і голоси підневільних працівників та їхніх сімей.

"Помаранчеві" ж самі не втямили, що на Майдані перш за все стояв середній клас. Причому йдеться не про людей із середніми прибутками, а про внутрішньо вільних людей. Безумовно, там були і пенсіонери, робітники, але найбільше було тих, хто вільний по життю. Вони не залежні від якогось олігарха, не боялися звільнення з роботи, бо знали, що знайдуть іншу, або ж мають свою справу. Отже, "помаранчеві" насамперед не виконали своєї політичної функції щодо розвитку саме цього класу. Він як був у біді, так і досі не виборсався зі скрути.

Хоча, треба віддати належне, достаток людей у той час суттєво був зріс. Можна про це згадувати скептично, однак саме тоді соціальні видатки зростали не на 7-25 гривень, а в рази. Кожна четверта сім'я дозволила собі придбати новий автомобіль. Ривок у стандартах був, проте у чварах уряд і Президент не виконали свою головну функцію - не дали волю середньому класові, не знищили бюрократію, яка продовжувала й продовжує "доїти" самостійний бізнес. Відтак захлинувся й розвиток країни. Поразка відбулася, бо середній клас не відчув підтримки від найнятої ним влади. Говорячи про нову якість опозиції, маю на увазі й усвідомлення нею цієї своєї ролі в житті країни.

- З розмови складається враження, що після всього сказаного читач, мабуть, не зарядиться оптимізмом?

- Позитив у тому, що дерева цвістимуть і даватимуть плоди, а діти - народжуватимуться й виростатимуть. У мене є така формула: маємо Президентом Януковича - це неприємний, але факт. Як колись писали у радянських магазинах, товар, як і обраний Президент, обміну й поверненню не підлягає. З цим треба призвичаїтися жити. Жити не мовчки, жити гідно і гордо, не підлаштовуючись під брехню й злодійство.

Насправді нічого з того, що намріяв собі Янукович, в Україні не приживеться. Два терміни, повністю підконтрольна мовчазна країна - нічого цього не буде. Наша держава виживала протягом тисячоліть, підзарядилася імунітетом на Майдані і, за великим рахунком, ніхто вже не зажене її в стійло, про яке дехто мріє як в Україні, так і за її межами.

Вважаю, що на наступних місцевих виборах більшість наших областей покаже несприйняття політики нинішньої влади. Якщо результат буде вагомим (а я на це працюватиму і проситиму так діяти всіх союзників), Янукович змушений буде сідати за стіл переговорів із тими, хто є носіями української ідеї, і змушений буде домовлятися.

Сподіваюсь, уже наступного року відбудеться серйозна розмова в політикумі, який визнає: Україна є державою різних, але близьких людей. Подальше протистояння між Заходом і Сходом призведе лише до знищення країни. Ні одним, ні другим не вдалося придушити й упокорити іншу частину країни. Тому мій оптимізм ще й у тому, що люди самі примусять політиків домовитися.

Така ситуація була неможливою, скажімо, у 1995 році, тим паче, років двадцять п'ять тому. Тоді б сказали: влада є влада, і треба навчитися з нею жити. Сьогодні ніхто не каже: виграв Янукович, терпітимемо його десять років. Говорять інакше: або домовляться ці, або будуть інші.

Олександр ЧЕРЕВКО

Сільські Вісті
http://www.silskivisti.kiev.ua/18522/index.php?n=6020