Безпартійні при владі: модний тренд чи загроза для України

14 ноября 2019, 11:04
 Политика Источник: Deutsche Welle

Народні депутати від "Слуги народу" не поспішають вступати до лав власної політсили. Розбудовою правлячої партії почали займатися лише перед місцевими виборами. Чи перетвориться ситуативний союз у потужне об'єднання?

Фракція політичної партії "Слуга народу" - єдина з-поміж усіх у парламенті, де переважають безпартійні. За даними сайту Верховної Ради, на час обрання у липні 2019 року лише 30 народних депутатів були членами "Слуги народу". За розбудову партії її лідери взялися перед черговою хвилею місцевих виборів, запланованою на грудень. На перегони в об'єднаних громадах збираються висунути близько 1700 кандидатів. Водночас, за словами нового лідера партії "Слуга народу" Олександра Корнієнка, наразі його політсила налічує лише півтисячі членів по всій Україні.

Фракція безпартійних

До цього часу офіційно членами політичної партії "Слуга народу" не стали навіть її основні публічні персони. Це, зокрема, голова фракції Давид Арахамія, голова комітету з питань зовнішньої політики Богдан Яременко, голова делегації України в ПАРЄ Єлизавета Ясько. Безпартійною була майже вся перша десятка виборчого списку політсили. У пресслужбі партії на запит DW підтвердили, що зараз "Слуга народу" налічує близько 500 членів, остаточну кількість знатимуть після другого етапу з'їзду партії. "Зараз триває активний процес надходження та розгляду заяв на вступ до партії", - повідомили у політсилі.

Опитані DW експерти не дивуються кволій динаміці зростання чисельності партії, адже створена вона була під вибори і досі фактично діяла лише віртуально. Тим більше, безпартійність не є абсолютно новим трендом. За даними громадської організації "Комітет виборців України" (КВУ), на позачергових липневих виборах кожен четвертий кандидат з усіх списків був безпартійним. "Ми регулярно фіксуємо на різних видах виборів, у тому числі на місцевих, коли політичні партії масово висувають безпартійних осіб. Для України це є нормою", - коментує аналітик КВУ Денис Рибачок.

Безвідповідальність та свобода маневру

Для порівняння, згідно з інформацією на сайті парламенту, на час обрання у фракції "Опозиційна платформа - За життя" лише один депутат із 44-х був безпартійним, у "Європейській солідарності" - 15 із 27, у "Батьківщини" - 8 із 24, у "Голоса" - 8 із 20. У "Слуги народу" ж не мають приналежності 222 парламентарі, або 88 відсотків.

Така тенденція є свідченням того, що депутати не хочуть нести партійної відповідальності та лишають для себе свободу маневрування, вважає політолог і соціолог Віктор Небоженко. "Потрібно все-таки примірювати на себе якийсь політичний одяг, бо населення повинно бачити, з ким воно має справу. Якщо немає політичної приналежності, жодної відповідальності немає. Залишається покладатися на крихку порядність народного депутата", - говорить експерт.

Водночас Денис Рибачок наголошує, що в сучасних українських реаліях членство в політичних партіях не відіграє важливої ролі для самої політсили, тому що це зазвичай недовготривалі союзи під конкретні вибори, "коли інтереси кандидата й партії ситуативно збігаються". Окрім того, на думку фахівця, українці досить часто з пересторогою ставляться до членства в політичних партіях. "Зайвий раз ніхто не хоче підписувати якісь папери, подавати заяву. Зайвий клопіт і можуть бути потім проблеми, враховуючи як у часто у нас змінюється влада в країні", - міркує він.

Класичні партії: архаїка чи необхідність

Інститут класичних політичних партій переживає глибоку кризу, упевнений керівник Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко. "Дедалі більше населення не ідентифікує себе з партіями. Зараз сучасний модний тренд - це партії-рухи без фіксованого членства, де домінують симпатики, або партії-мережі, де активно використовуються для зв'язку з прихильниками інститут соціальних мереж чи інші мережеві структури", - пояснює політолог. Він вважає, що масові ідеологічні партії - це архаїка. І, зокрема, в українських реаліях перемагати можна без партійної структури. "Ми це побачили на прикладі Порошенка, Зеленського. Ще один приклад - "Народний фронт". Вони так і не створили партію, але виграли парламентські вибори 2014 року", - аналізує експерт.

У свою чергу, Віктор Небоженко акцентує на тому, що традиційні політичні партії, як і громадські організації та ЗМІ - є посередниками між владою та населенням. "Мода в Європі теж дуже страшна: на популізм, лідерські партії, демагогію, "піарівські" проекти. Але при цьому 60-80 відсотків усього політичного життя усієї Європи все-таки пов'язано з партійним життям", - говорить політолог.

Він висловлює засторогу, що правляча сила в Україні слідом за знеціненням ЗМІ, може сформувати зневагу суспільства і до традиційного партійного механізму. "Партії обов'язково повинні бути присутні. А у нас вони дещо пунктирні та несправжні", - говорить експерт. Він зауважує, що одна з найголовніших ролей партії для суспільства - це проведення реформ в умовах ослаблення та корумпованості державного механізму.

Разом з тим експерти прогнозують, що класичною партією "Слузі народу" не стати. "Слуга народу" - швидше піарівський проект, ніж політичний. Їм ще належить стати політиками", - каже Віктор Небоженко, пророкуючи правлячій партії долю "одноразової". "Вони ідеологічно строкаті, і для них це небезпечно. Ідеологія цієї партії - це Володимир Зеленський, і все", - говорить Володимир Фесенко.

До речі, сам Зеленський не є членом партії "Слуга народу".

Источник: Deutsche Welle