УКРАЇНА В ПОШУКАХ ПРЕЗИДЕНТА (Актуалии.org, 08.12.04)

08 декабря 2004, 11:32
 Политика Источник: Актуалии.org Персоны: Кучма Л. Д., Тимошенко Ю. В., Ющенко В. А.

Два фіналіста виборів-2004 - Віктор Янукович і Віктор Ющенко - переконливо довели власному народові, що вони не здатні репрезентувати всю Україну. Настає час для приходу зовсім нового лідера усієї нації. Ймовірно, що саме таким лідером може стати Володимир Литвин.

Кожному - по перемозі

Загроза національній безпеці, незалежності і соборності України, про яку не втомлювалися попереджати політичні аналітики і державні діячі різних рангів - саме ця загроза з можливого діагнозу перетворилася у справжню важку хворобу. Отже суспільство, що за кілька останніх десятиліть виявилося настільки поляризованим потребує негайного, радикального лікування.

Сьогодні доведеться виправляти те, чому іще вчора можна було запобігти. Адже дії двох основних претендентів на вищу посаду в країні призвели до гострого суспільного протистояння.

Обидва Віктора, цілком виправдуючи дані їм у дитинстві імена, вважають себе переможцями. Але наскільки ж ефемерна ця перемога, якщо її так довго і болісно потрібно доводити не тільки протилежному табору, але й своїм послідовникам, ба навіть самим собі? Найсумніше - те, що від обох "перемог" нічого не виграли як прихильники Віктора Ющенка, так симпатики Віктора Януковича. А це - десятки мільйонів громадян, заради яких власне і проводять вибори в будь-якій цивілізованій країні.

Людина, яка була би президентом

Офіційно в першому турі з мінімальним відривом переміг В.Ющенко. За результатами другого, вирішального туру Центральна виборча комісія оголосила президентом В.Януковича. Але легітимним президентом він так і не став, а останнє рішення Верховного Суду вимагає переголосувати другий тур.

Утім, Україна (в особі більшості її громадян) не назвала б його своїм президентом і в тому випадку, якби навіть вже відлунали фанфари інаугурації, а прихильники Віктора Федоровича успішно позбулися б від опіслябанкетного головного болю.

Одна з суттєвих причин непопулярності прем▒єра полягає в тому, що він зовсім не завжди діяв, як то кажуть, у правовому полі. У всякому разі, він двічі виявлявся за його межами настільки далеко, що приходив до тями вже за високим парканом буцегарні. Тут не варто удаватися до юридичних тонкощів і вкотре витлумачувати поняття "знятих" судимостей. Адже це навряд чи не переконає надмірно педантичних громадян, що хочуть бачити на владному Олімпі людей із "чистою" біографією. Як їх не агітуй - вони попри все вважатимуть, що колишньому засудженому не личить віддавати накази своєму теперішньому підлеглому - главі МВС. Ті ж таки виборці ніколи не визнають "своїм" президента, що в одному слові робить три помилки і є персонажем сотень анекдотів.

Президент України - волею адмінресурсу

Окрім усього, народ не симпатизує представникам "начальницького" ешелону, що періодично та плавно переходять у ще більш високі сфери влади. Традиційно підтримують саме опозиціонерів, якщо навіть ті залишили свої відповідальні посади - як то кілька днів тому через власну нездатність ефективно керувати країною.

Ще гірше сприймається кандидат, якщо він, маючи вагомі повноваження, користується відвертою підтримкою з боку більш високих покровителів; у нашому випадку діючого прем'єра підтримав чільний президент. У голові виборця вибудовується цілком передбачувана логічна схема: мовляв, буде задіяний горезвісний адміністративний ресурс, а отже голосуй - не голосуй, переможець заздалегідь відомий. Наші побоювання підтвердилися, коли штаб В.Ющенка став викладати факти масових порушень виборчого законодавства, говорити про погроми на ділянках для голосування, заявляти про побиття представників "кандидата від народу" та масових фальсифікаціях.

Адміністративна міць провладного кандидата перетворилася на його слабкість саме тому, що в ці зловживання (реальні і вигадані) народ повірив так само ж легко, як і у те, що Янукович їздить на роботу в новенькому "мерседесі", а не на старому тролейбусі.

Двомовна економіка

Обиватель, далекий від політики, побачив прояви того ж адмінресурсу й у настирливому нав'язуванні кандидатури Віктора Януковича президентом Росії. Два візити Володимира Путина в Київ, блискавичне поздоровлення з обранням ще до оголошення офіційних результатів ЦВК переконали навіть щирих шанувальників Віктора Федоровича у тому, що "справа нечиста". Занадто відвертим було прагнення Москви поставити в Києві потрібну людину.

В поті чола на "свого" кандидата працювали російські політтехнологи. Перед виборами знову пролунали "свіжі" ідеї про подвійне громадянство (природно, з Росією) і державний статус російської мови. Це не лише остаточно віддалило від В.Януковича виборців українського Заходу, але й дало привід виборцям Сходу запідозрити свого земляка в нещирості, адже кон'юнктурний характер промосковських декларацій був очевидним навіть для пересічних громадян.

Особливу ставку команда Віктора Федоровича робила на його професіоналізм і великі успіхи прем'єра в економіці. Народ перевантажували цифрами, що свідчать про зміцнення промислового виробництва і процвітанні сільського господарства. Пролунали навіть слова про "українське економічне диво". Щоправда, таку оцінку національній економіці давали в Україні ж, але все-таки...

Реальність, як завжди, розчаровувала. Людина, що змушена сьогодні платити за шматок сала вдвічі дорожче, ніж учора, чомусь відмовлялася сприймати із захватом повідомлення про неухильне зростання ВВП. Деякий виборець вже розумів, про що йдеться: чи про збільшення валового внутрішнього продукту, чи про зростання в Україні рейтингу Володимира Володимировича Путіна.

Підвищеної саме під вибори пенсії не вистачало на найнеобхідніші продукти, ліки й елементарні послуги, а нібито збільшеної зарплатні - на навчання дітей, бензин, ремонт квартири і покупку теплих речей до зими.

Бабусі підозрювали, що "підвищення пенсій незабаром закінчаться", а добавки до них стали можливими завдяки "друкованому верстату", запущеному Сергієм Тігіпком. За їхньою версією, він хіба що не сам особисто штампував у підвалі знецінені гроші, коли очолював Нацбанк і водночас керував передвиборним штабом прем'єр-міністра Віктора Януковича. Ринок і магазин виявилися більш переконливими, ніж оптимістичної телевізійної агітки, а економічна карта в передвиборній колоді В.Януковича не стала козирною. На краще ситуація не зміниться, адже у владних колах вже озвучена думка: подальше зростання виробництва, а отже і підвищення пенсій та зарплат - під великим сумнівом через загальну дестабілізацію в країні.

Унітарний сепаратист

"Парад автономій", що почався на сході і півдні, означає, що на репутації Віктора Федоровича як "державника, заклопотаного долею України" можна остаточно поставити хрест. Прем'єр-міністр суверенної країни з унітарним устроєм, готовий прибрати до рук обов'язки гаранта Конституції, власною персоною взяв участь у роботі так званого з'їзду депутатів рад різних рівнів, що відбувся 28 листопада в місті Сєвєродонецьку. Де, за присутності мера Москви Юрія Лужкова і представника посла Росії, обговорювалася можливість створення такої собі південно-східної республіки.

Поза всяким сумнівом, автономні устремління є відкритою формою політичного тиску з метою визнати Віктора Януковича президентом України. Це настільки ж очевидно, як і позиція прем'єра, що привселюдно не засудив спроб керівників східних областей розділити країну і нічого не зробив, щоб зупинити цей процес .

Висновки зробила не лише Україна - їх зробили також Європа, Америка і Росія. По-перше, В.Янукович не збирався вимагати покарання для керівників регіонів, що у такий спосіб виступили в його підтримку. По-друге, ніхто у світі не визнає подібних автономій, крім їхніх передбачуваних керівників.

Не визнали ані Європа, ані Америка і "факт" перемоги В.Януковича, а без цього в сучасному світі легітимними президентами не стають.

Коментуючи свою поразку після першого туру виборів, провладний кандидат пояснив це тим, що йому довелося грати "на чужому полі". Для Віктора Януковича Україна і сьогодні поділена на "свою" і "чужу". Чи варто наголошувати, що такі думки і такі висловлювання не личать справжньому національному лідерові.

Смугасто-зоряна націонал-демократія

З ім'ям іншого кандидата в президенти - Віктора Ющенка - багато хто пов'язує процес пробудження демократичних сил і становлення громадянського суспільства. Проте з таким самим успіхом можна стверджувати, що цей процес пов'язаний з ім'ям Віктора Януковича. Адже саме проти нього виступили ті сотні тисяч громадян, що вийшли на мітинги й оселилися в знак протесту в промерзлих наметах.

Перевагою В.Ющенко можна була б вважати його патріотизм і опозиційність, якби команда "народного" кандидата не допустила безлічі серйозних промахів, значно зміцнивши позиції своїх політичних опонентів, які небезпідставно обвинувачують лідера націонал-демократів у подвійній моралі і недотриманні принципів... націонал-демократії.

Дружина Віктора Ющенко - громадянка Сполучених Штатів Америки. Таке ж громадянство мають його діти. Багато хто сприймають це як свідому підготовку "запасних позицій", на котрі можна буде відійти у разі поразки - всією родиною виїхати в США. Попри удавану примітивність цього обвинувачення, воно спрацьовує стовідсотково, адже контраргументів у В.Ющенка катма, якщо не вважати такими голослівні заяви, мовляв, "цього ніколи не станеться". Але є й більш вагомі причини сумніватися в успіху Віктора Андрійовича.

Націонал-демократична ідея, під прапором якої виступає кандидат, пережила свій пік на початках незалежності України. Після чого прийшла заспокоєність, продиктована нічим не обґрунтованою впевненістю в тім, що національна ідея "опанує свідомістю мас" без докладання щонайменших зусиль.

Політичні сили, що підтримують В.Ющенка, по-справжньому ніколи не працювали в східних і південних областях України. Внаслідок цього виборці у цих регіонах легко вірять твердженням, що націонал-демократи "відокремляться від Росії десятьма рядами колючого дроту, віддадуть Україну Америці, запросять війська НАТО, продадуть землю західним мільярдерам, розвісять усюди портрети Степана Бандери і змусять розмовляти винятково українською мовою".

Спізнілі роз'яснення і спростування В.Ющенка цілком природно сприймаються як передвиборний популізм, адже час для системної, цілеспрямованої агітаційно-ідеологічної роботи вже безнадійно загублено.

Позиція - опозиція

Сьогодні створюється враження, що команда В.Ющенка взагалі ніколи серйозно не готувалася до обрання свого лідера президентом. Сформувавши найчисельнішу фракцію у Верховній Раді, ющенківці не спромоглися використати отримані можливості. Вплив на інших депутатів виявилося обмеженим і вкрай слабким, фракція поступово зменшувалася, потрібної кількості необхідних для себе рішень нашоукраїнці забезпечити так і не змогли. Вчасно не удалося досягти принципових домовленостей із потенційними союзниками.

Невдовзі люди, що несуть цілодобову вахту на київському майдані Незалежності та блокують роботу вищих органів влади, запитають у свого "президента", чому вони повинні служити гарматним м'ясом, розплачуючись за його неспроможність як лідера. Вони вже вчора мали повне право поцікавитися, чому команда В.Ющенка не змогла вчасно розробити єдиного плану дій, який би і забезпечив ефектну перемогу. Їхній лідер роздав уже занадто багато нічим не підтверджених політичних авансів, щоб тепер успішно розрахуватися по зобов▒язаннях.

Отже є підстави серйозно сумніватися в організаційних здібностях як "народного" кандидата, так і його найближчого оточення.

Особливим блиском не відрізняється робота перебіжчика з ворожого табору СДПУ(о) Олександра Зінченка, що нині керує кампанією Віктора Андрійовича. Не вписуються в загальну концепцію "мирної революції" радикально-озлоблені заклики Юлії Тимошенко. Не має віри у щирість стосунків Олександра Мороза і Віктора Ющенка, адже ще декілька тижнів тому вони не могли утриматися від різких взаємних обвинувачень.

Цілком прагматичними інтересами пояснюється показна відданість Вікторові Андрійовичу Петра Порошенка, Євгена Червоненка, Давида Жванії. В разі перемоги вони розраховують не тільки на високі державні посади, але і на винятково сприятливі умови для свого бізнесу.

Президент парламентської фракції

Нарешті, про своєрідний апофеоз великих невдач. Декларуючи принципи верховенства Закону і поваги до прав людини, водночас команда Ющенка переконала його принести інаугураційну президентську присягу, що не мала жодної юридичної чинності. І якщо питання про оголошення результатів виборів ЦВК на користь Віктора Януковича вирішив Верховний Суд України, то випадок з Віктором Ющенком судового втручання взагалі не потребує - абсурдність "інаугурації", що відбулася в парламенті, очевидна.

Далеко не повний аналіз діяльності двох кандидатів свідчить про те, що в кращому випадку Україна взнала імена потенційних регіональних лідерів, для яких президентські вибори стали нездоланним бар'єром. Зараз можна засумніватися навіть у їхній здатності керувати найменшою областю.

Цілком доречно згадати класичний діалог з фільму "Чапаєв". Звертаючи до командира, Петька - ад▒ютант цікавиться, чи зможе Василь Іванович командувати арміями і фронтами. Чапаєв твердо відповідає, що це в його силах.

- А у світовому масштабі зможеш? - з надією запитує Петька.

- Не зможу, - говорить Василь Іванович. - Мов не знаю.

У нашому випадку ні Віктор Янукович, ні Віктор Ющенко не змогли опанувати тією мовою, якою вони б вільно порозумілися зі всією Україною, а не тільки з певною її частиною. Годі вже казати про "світовий масштаб". Адже на світову арену слід виходити політикам президентського рівня.

"Закордон нам допоможе!"

Принципова особливість наявної ситуації - досягнуті Віктором Ющенком і Віктором Януковичем результати стали можливими завдяки іноземній підтримці. Це був безпрецедентний тиск із зовні.

Змагання двох кандидатів перетворилося на відкриту боротьбу Заходу (в особі Європи і США) зі Сходом (в особі Росії) за право впливати на політику України, визначати її майбутнє. Безперечним є те, що будь-яка зовнішня підтримка надається в обмін на певні зобов'язання, узяті переможцем. Завтра їх потрібно буде виконувати в повному обсязі. І скоріше за все - на шкоду Україні, аніж навпаки.

Платити доведеться обов'язково. Частиною політичної й економічної незалежності, участю в тому чи іншому військово-політичному блоці, довгостроковими гарантіями на користь іноземних партнерів. Про якого б з Вікторів не йшлося - це занадто велика ціна для народу України.

Верховний Суд України ухвалив своє рішення. Нажаль, варіант переголосування нічого не вирішить. Той, хто програє - не погодиться з перемогою опонента. Суспільне протистояння загостриться, політична криза перейде у фінансово-економічну, а громадянський конфлікт може перерости у відкриті зіткнення.

Третій - не зайвий

Вихід - у нових виборах за участю нових кандидатів. І вже сьогодні, мабуть, можна назвати ім'я реального претендента на президентську посаду. Це спікер парламенту Володимир Литвин.

За унікальних умов багатовладдя, коли Україна мала відразу трьох президентів - чільного, оголошеною Центральною виборчою комісією і самопроголошеного - випливало говорити, скоріше, про фактичне безвладдя. Президент Леонід Кучма і вищий орган виконавчої влади в особі Кабміну обмежувалися млявими деклараціями і загальними закликами до миру та злагоди. Були відсутні не тільки практичні дії, але і реальний погляд на події, що відбувалися.

Хтось повинен був взяти ініціативу у свої руки, переконати Україну і її сусідів, що в країні є державний діяч, здатний консолідувати суспільство. Такою людиною став голова Верховної Ради.

Найбільш керованим і організованим виявився вищий орган законодавчої влади, що традиційно мав репутацію саме найбільш некерованого і неорганізованого. І для того, щоб у нинішній екстремальній ситуації мобілізувати на реальну роботу поляризований парламент, потрібно було мати дійсно непересічні політичні й організаторські здібності.

Лідер для нової політичної нації

Володимир Литвин як один з вищих керівників країни зміг дати не лише неупереджену оцінку стану справ у суспільстві, але і запропонувати ряд негайних заходів та забезпечити їхню підтримку більшістю народних обранців. Про ступінь довіри до В.Литвина народних депутатів, що представляють у парламенті весь український народ, свідчать результати голосування з приводу підсумків виборів: позицію спікера було підтримано більшістю парламенту.

Цікаво, що під час ухвалення рішення про недовіру уряду пролунала пропозиція делегувати голові Верховної Ради функції прем'єра Очевидно, що політик, здатний у період революційної ситуації об'єднати парламент, реально здатний об'єднати і суспільство.

В разі проведення нових виборів кандидатура В.Литвина, що послідовно виступає за збереження суверенної неподільної держави і вважає "своїм полем" усю Україну, буде прихильно прийнята не лише на сході і заході країни, але і на сході і заході за межами нашої держави. За стіл переговорів з Литвином охоче сядуть як українські політики, так і делеговані представники Росії, Сполучених Штатів Америки, країн Європи й Азії.

Є надія, що за діяльної участі спікера найближчим часом буде удосконалене виборне законодавство. Володимир Литвин ніколи не був радикалом. І саме він може пустити в хід ті доцентрові сили, які знову з'єднають Україну, розірвану нинішніми виборами.

Сьогодні події розвиваються стрімко, іноді про них не встигають повідомити, як їх заступають ще більш важливі. Прийшов час зупинитися і розробити оптимальні схеми, що виключають реалізацію брудних виборчих сценаріїв. Потрібно, нарешті, вдатися до дій, спрямованим на суспільне благо, а не на задоволення особистих владних амбіцій.

Це ще не пізно зробити. Допоки є мирні засоби і сильна особистість.

Микола ГАЙ

Данная статья взята из рубрики "ДОБАВИТЬ СТАТЬЮ"

Источник: http://www.aktualii.org/new.cgi?name_new=poli

Источник: Актуалии.org