Незважаючи на засудження екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка 27 лютого Печерським судом до чотирьох років за ґратами, майже мільйонний штраф і конфіскацію його особистого майна, його захист продовжує боротись за виправдання свого клієнта, який вважає звинувачення проти себе надуманими.
Скоро очікується розгляд апеляційної скарги захисту Луценка на вирок Печерського суду. Крім того, в квітні Європейський суд з прав людини почне розглядати скаргу Луценка на незаконний арешт і тортури.
Тим часом, найбільшим публічним захисником з часу затримання Юрія Луценка в кінці грудня 2010 року була і є його дружина Ірина. На відміну, скажімо, чоловіка Юлії Тимошенко Олександра, який не проявляв особливої активності у публічному захисті своєї дружини і відбувся декількома візитами в суді, зверненнями та інтерв'ю, Ірина Луценко, яка в перші місяці стала офіційним захисником свого чоловіка і відвідує свого чоловіка в Лук'янівському СІЗО мало не щодня, фактично провадить публічну кампанію з захисту свого чоловіка. Вона виступає з заявами, дає інтерв'ю, а також постійно спілкується з європейськими дипломатами, яких цікавить доля Юрія Луценка. Зокрема, відразу після інтерв'ю для Kyiv Post вона поїхала на зустріч в посольство Німеччини.
На інтерв'ю в київський офіс “Народної самооборони” дружину Луценка привіз водій на сімейному джипі Мерседес. Вона з усмішкою на устах енергійно тисне руку і проводить у партійний кабінет чоловіка. Кабінет Юрія Віталійовича, де відбувалось інтерв'ю, пустує більше року, про що нагадує, зокрема, відсиріле там повітря. На столі лідера “Народної Самооборони” лежить шкіра молодого вовка, якого Ірині Луценко подарували на її день народження працівники її компанії, недвозначно натякаючи на суддю Печерського суду Сергія Вовка, який разом з двома іншими суддями розглядав справу Луценка.
Оглядаючись на весь період з моменту арешту Юрія Луценка, його дружина у розмові з Kyiv Post розповіла про те, як змінилось її життя за останній рік, що, на її думку, стало причиною засудження її чоловіка, і що справедливості варто чекали лише після зміни влади.
Вона вперше розповіла, що у приватній розмові з нею суддя Вовк начебто зізнався у тому, що у справі Луценка нема криміналу. Аби надати можливість судді Вовку відреагувати на це твердження, ми зателефонували у його приймальню в Печерському суді, але там нам повідомили, що коментар взяти не можливо і порадили написати письмовий запит. На момент публікації інтерв'ю суддя не відповів на наш запит.
Kyiv Post: Ви зараз виглядаєте оптимістично настроєні. На що у Вас зараз більша надія у справі Юрія Луценка?
Ірина Луценко: Я не можу сказати, що я оптимістично настроєна. Я — реаліст. Мені важко було в перший місяць після арешту Юри. Важко було на початку, бо відразу все впало на одні плечі. Повністю поламалось те життя, яке ми вели. Був шалений тиск. З боку прокуратури були зроблені кроки, щоб на корені “підкосити” сім'ю.
Починаючи з самого арешту чоловіка був дуже серйозний психологічний тиск, і була залучена дуже серйозна каральна машина саме проти сім'ї. Вони, особливо в МВС, знають, які у нас з чоловіком дружні відносини. Був дуже серйозний удар зроблений по моєму батьку і по мені, щоб вибити з-під Луценка останню табуретку, на яку він міг опертись.
Ви, мабуть, спостерігали за судовим процесом і бачили, що я кожен день з ним [Юрієм Луценком] і в перші ж дні стала його захисником. По-перше, знаючи, що ніякого злочину він не вчиняв. По-друге, коли його показово арештували під час прогулянки з собакою, то багато людей завмерли за один-два кроки від нас, бо “регіони” дуже серйозно взялись за Луценка як за найкрикливішого, найяскравішого.
Йому була потрібна моральна підтримка. І незважаючи на ті всі неприємності і щодо мене, і перевірки по [моїй] компанії треба було просто показати, що нічого не помінялось — що та табуретка стоїть і не хитається.
KP: Як змінилось ваше щоденне життя за більш ніж рік після арешту Юрія Луценка? Ви щодня ходите на побачення з Юрієм Віталійовичем в СІЗО?
ІЛ: Як захисник я кожен день окрім вихідних у Луценка в СІЗО. Там зі мною персонал уже як зі своєю. Я їх усіх знаю, і вони мене, мабуть, знають. Особливо у персоналу до мене людське ставлення з шаною і повагою. Вони усі завжди вітаються.
KP: Це повага чи співчуття?
ІЛ: Крім співчуття там і серйозна повага. Там дівчина, яка сидить на третьому кордоні пропуску, якось сказала таке: “У нас також ходила одна жінка щодня, як ви. Так-от ви лише друга така.” По цій фразі з зрозуміла, що це саме повага до того, як я наполегливо і вперто це роблю. Я ж не просто так ходжу туди, щоб з чоловіком переговорити. Якщо я щось відчуваю (бо Юра такий, що він не буде жалітись), то я можу і до керівництва зайти, і настояти на якісь відповіді чи щодо здоров'я, чи щодо лікування, чи щодо навіть самої системи безпеки.
KP: Часто заходите до керівництва Лук'янівського СІЗО?
ІЛ: Дуже рідко. Лише на початку заходила. Доводилось показувати зуби, що я не залишу їх в покої, я буду ходити, заставляти брати в нього [Юрія Луценка] аналізи крові, щоб періодично приходила медична комісія. Я заставляла їх по максимуму виконувати ті його мінімальні права.
Передаємо передачі як годиться двічі в місяць, а доходить одна цибуля. Перші два-три місяці Юра нічого не бачив. Він навіть за перших два місяці схуд на 8 кілограмів. До нього просто не доходили продукти.
KP: А куди вони дівались?
ІЛ: Не знаю. На перший час, коли до нього ходив лише Фомін, він казав мені: “Іра, до нього не доходять навіть продукти”. Луценку доводилось їсти старе варене сало і цвілий хліб. Це був такий психологічний тиск. Водили його по прокуратурі в наручниках і на ланцюгу, як собаку. Я думаю, це спеціально так робити. Він що вбивця чи ґвалтівник?
KP: На суді журналісти Луценка в ланцюгах не бачили.
ІЛ: До того, як почались публічні слухання, коли розглядалась зміна йому запобіжного заходу, то його волокли на метровому ланцюгу. У суд ми заходили уже тоді, коли він був там. Жодного разу не показували його в такому вигляді.
KP: Вам довелось покинути роботу?
ІЛ: Ні, я працюю. У мене ненормований робочий день. Дуже серйозно налагоджена робота. Я тільки прийшла з роботи. Дві години там, прилетіла, знову поїду, знову вернусь. Дуже важко перелаштуватись, але людина до всього звикає. Найстрашніший був перший місяць січень [після арешту Луценка]. На першому місці — Луценко, на другому місці — робота з адвокатами, на третьому і четвертому місцях — робота і діти.
В першу чергу вірю в нього я, а ще близькі і друзі. Коли нас 10-12 чоловік тут активно включились, включились адвокати і почали огризатись, Юра почав писати статті. Не було ніякого схиляння голови. Навпаки — ми йшли нахрапом.
Ми зібрались і зрозуміли, що лише наш публічний захист має зіграти нам на користь у двох випадках. Перше — оскільки Юра є політиком, то суспільство повинно бачити, що він не винен. Нам дуже важливо було бачити на своїй стороні журналістів. Нам важливо було, щоб неупереджені журналісти побачили самі. Якщо б вони зрозуміли несправедливість і надуманість цього процесу, то, відповідно, ваша подача дала б розуміння суспільству. Коли суспільство побачило, Юра включив останню можливість, яку йому вдалось використати, щоб підтягнути Захід. Це голодування. Бо якщо голодує вже екс-міністр МВС, то Захід розуміє, що він уже використав усі можливі важелі свого захисту, і в нього залишився лише такий крик душі. Було покладено здоров'я, щоб Захід мене покликав. Нас покликали спочатку з посольства Швеції і Норвегії та запитали, навіщо він це робить. Вони перші покликали, а не ми до них стукались. Ми чекали, коли з нами нарешті заговорить Захід. Вони покликали нас з [народним депутатом від фракції НУНС Юрієм] Гримчаком у червні минулого року після 23 числа, коли було перше засідання суду і коли всі побачили, який Юра худий і змордований.
Вони запитали, для чого він голодує, мовляв, хіба ж це методи. Я кажу: “А якби він не голодував, ви б звернули увагу на цей процес?” У відповідь — мовчання. Значить, не звернули б уваги.
KP: Ви вважаєте ця жертва була виправданою в той момент?
ІЛ: В той момент — так. Вона була виправданою. Юра серйозно йшов на той крок. Під час голодування він втратив 26 кілограмів, тобто чверть ваги.
KP: Він відновив свою попередню вагу?
ІЛ: Частково. При тому, що він завжди важив 98-100 кілограми, а останні роки 103 кілограми, то зараз він важить 87 кілограмів, і добре себе почуває в цій вазі. Але болі у нього залишились, підшлункова у нього серйозно постраждала, здебільшого від стресів, і, звичайно, печінка. Вона не відновлюється так швидко, якби ми цього хотіли.
KP: Як себе зараз почуває Юрій Віталійович?
ІЛ: Він постійно перебуває на знеболювальних, на заспокійливих. Він не може спати. Спить лише по три-чотири години, бо не може заснути. Лікарі кажуть, що це просто від того, що не працює підшлункова і підвищений рівень цукру. Це набутий цукровий діабет другого типу. Цей діабет дає йому таке збудження, і він не спить. Останні висновки медичної комісії говорять про фізичне і психологічне виснаження.
Ми 9 місяців були у судовому процесі і я спостерігала, як Луценко виріс в юридичному плані.
KP: Дуже дивно чути, що Юрій Віталійович, який двічі був міністром внутрішніх справ, поглибив свої знання з юриспруденції лише після того, як пройшов через майже річний судовий процес. Чому так?
ІЛ: Ви не плутайте, будь ласка, поняття доказова база і збирання доказів як науку, а зовсім інше працювати цивільним міністром внутрішніх справ. В міліції він пройшов свою бурсу. Я хочу сказати, що Луценко так швидко вчиться, що ази адвокатури він набув, перебуваючи в тюрмі і працюючи зі своїми адвокатами. Це те, чого йому в міністерстві не було потрібно. Там він був бюрократом, цивільним представником Кабміна. Звичайно, що Закон про міліцію і інші закони він знав і вчив.
У справі Луценка на звичайні управлінські рішення було натягнуто кримінал.
Червень місяць. Тільки починалась судовий розгляд справи. У Луценка серйозні проблеми зі здоров'ям. У липні я приходжу до судді Вовка і кажу: “Сергій Володимирович, його потрібно лікувати. У нього дуже серйозна ситуація зі здоров'ям.” Він каже: “Ну, давайте шукайте стаціонар.” Знайшла стаціонар. Він мені: “Ірина Степанівна, а де його генерали, а де всі підлеглі. Ми подивились з колегами на перший епізод (це прийом на роботу Приступлюка). Там немає криміналу.” Це те, що встиг суддя Вовк подивитись у матеріалах справ. Коротка фраза: “Там немає криміналу.” У вироку ж кримінал уже є.
KP: Це суддя Вовк казав вам на приватній зустрічі?
ІЛ: Це не приватна зустріч. Ця я як захисник приходила і просила підписати мені дозвіл, щоб його вивезли на щось там. Слово за слово. Я йому: “Ваша честь, та його треба лікувати, випустіть його взагалі. Ви з бачите, що це дурниця” А суддя мені: “Я бачу, Ірина Степанівна, тут в першому епізоді взагалі нема криміналу, але ви ж розумієте, що надомною...”.
А якщо немає криміналу по першому епізоду, коли Приступлюк попадає на роботу, значить і правильна заробітна плата, і вислуга років, і пенсія правильна.
KP: Ви не задавались питанням про те, що поки розглянуть скарги Луценка у Європейському суді з прав людини, то сам Луценко уже відбуде покарання?
ІЛ: Задавалась цими питаннями. Але ж ми не живемо одним днем. Треба іти і боротись до кінця. І навіть коли він уже відсидить, то все одно мусить бути це рішення [Європейського суду]. Хоча б тому, що навіть якщо влада поміняється не через 5, а через 10 років, то хтось ще повинен буде нести відповідальність за ці неправосудні рішення, за те, що відбувається зараз. Я не кажу про помсту, а про законне і логічне вирішення цього питання.
Коли під час дебатів у суді виступав адвокат Баганець протягом шести годин, то його виступ був написаний на 91 сторінці. Він не те, що каменя на камені не залишив на звинуваченні, він ростер усе це в порошок. Ми з ним розмовляли, і він каже: “Іра, ці 91 сторінок — це коли ви виграєте європейські суди і поміняється влада, то це є готовий обвинувальний висновок”.
Бо питали, чи буде Луценко мститись, а Яценюк швиденько за нього відповів “так, буде”, даючи сигнал владі, що не можна Луценка випускати, бо він же буде мститися.
KP: Ви думаєте, Яценюк зацікавлений у тому, щоб не випускали Луценка як свого політичного конкурента?
ІЛ: Звичайно. Ви думаєте — ні? Я жодного разу не бачила його в суді. Це моє особисте бачення. Це не бачення партії “Народна самооборона”, це не бачення Юрія Луценка.
То, повертаючись до розмови про помсту чи не помсту, цей юридично сформований документ [91-сторінковий виступ Баганця в суді] дасть можливість для розумної юридичної сатисфакції в рамках закону. Тому ми не будемо зупинятись. Ми пройдемо всі європейські суди, але у нас уже буде сформована справа до відновлення справедливості.
KP: Після початку кримінального розслідування проти Юрія Віталійовича чи багато друзів залишилось з вашим чоловіком?
ІЛ: Тих друзів, яких можна було назвати друзями, залишились всі. Їх було четверо і всі тут. Звичайно, я очікувала більшої підтримки від міліцейських генералів. Тому що вони всі юристи, і вони всі прекрасно знали, що Луценко ніякого злочину не вчиняв, тому що всі їхні підписи і візи стояли на документах. Але і друзями я їх назвати не можу. Ну, соратники по роботі. Я очікувала від них більшої підтримки. Хоча б приходу в суд. Тих, кого викликали до суду, прийшли і сказали правду, але лише тоді, коли їх викликали.
KP: Вони боялись?
ІЛ: Думаю, що боялись. Ця постійна зміна влади, кожен має своє місце роботи, у родичів, можливо, є якісь свої бізнеси. Я не очікувала, що вони підуть за Луценка на амбразуру. Луценка з ними був порядний і справедливий. Коли він вперше став міністром внутрішніх справ, не було тих матів, того приниження, який в них роками нашаровувалось, культурна, розумна і спокійна людина. Він, звичайно, був для них дивний.
Нижчий офіцерський склад і рядові зовсім по-іншому себе повели, чого не можна було сказати про генералів — відключені телефони, неможливість зв'язку, різкі затяжні хвороби. Це залишиться на їхній совісті.
KP: Ви думаєте, якби вони захотіли, то могли б допомогти Луценку?
ІЛ: Суддя Вовк мене питав: “Де ваші генерали? Чому ніхто не ходить, не веде якісь бесіди”. Наприклад, до того ж Кузьміна, до Пшонки. Це ж вплив, якісь набудовані відносини з прокуратурою по роботі. Я думаю, що воно би трошки по-іншому було. Просто люди злякались. Кожен беріг свою шкуру.
KP: Тобто у вас кінцева надія все-таки і на Європейський суд, і на зміну влади в Україні?
ІЛ: Звичайно. Без цього не буде справедливості. Справедливості щодо Луценка при цій владі не буде. Тому що дуже багато Луценком було зроблено принципових, може десь поспішних, але все одно розумних кроків. Тому що Луценко не дивився, чи то Партія регіонів, чи то БЮТ, чи був це кум чи родич Ющенка. Якщо потрібно було розкривати цю справу — він на неї йшов. У теперішньої влади є дуже багато претензій до Луценка і в його публічних звинуваченнях, і в кримінальних справах, як і в розкриттю тих самих міліціонері, так і в самої сім'ї Януковича, про що Луценко неодноразово говорив — і про того ж Юру "Єнакієвського", і про синів. Тобто це дуже серйозна помста і Луценка не хочуть бачити на волі в першу чергу як особистість і як колишнього міністра внутрішніх справ, за пережитий страх, за ті лише в 3-процента виграні Партією регіонів вибори [у другому турі виборів президента України у лютому 2010 року Янукович переміг Тимошенко з різницею у 3%], а не в 15%, як кричав Янукович.
KP: Тобто ви хочете сказати, що це помста Януковича?
ІЛ: Я думаю, що так. Я для себе вирішила, що це колективний продукт — там же і Колесніков, там же і Ахметов, там же Янукович, там же Рінат Кузьмін, який у свій час, коли Юра був у першій каденції [міністра внутрішніх справ], не став прокурором міста Києва.
KP: Але ж МВС не має за законом впливу на прокуратуру.
ІЛ: Немає, але Луценко був членом команди та мав вплив і на Ющенка, і на Тимошенко, і на процеси, які там відбувались.
Це починалось як колективний продукт і повинно було уже завершитись. Навіть коли ми говоримо з дипломатичними місіями, то вони кажуть, що не можуть зрозуміти звідки така впертість. По Тимошенко зрозуміло — це претендент на президентське крісло, вона основний конкурент президента. Луценко — не конкурент Януковичу, тоді для чого... Але Луценко є рупор, в Луценка є харизма.
Ви бачите, яка зараз суспільна ситуація в країні. Афганці, чорнобильці, вчителі і лікарі вийшли за свій кусок хліба. Підприємці вийшли не тільки за свій кусок хліба, але й за сім'ю і за тих людей, які у них працюють. У всіх є об'єднавчий початок, але вони не можуть для себе це сформулювати.
Для таких груп є Луценко і Тимошенко, які б сказали, що це не кусок хліба у них забирають, а справедливість. Луценко би їм сказав і зміг би їм доступно пояснити — і були би вже не десять груп по сто, це був би вже той мільйон. Так само зробила б Тимошенко.
Саме тому влада зараз, знаючи, що Луценко має харизму, якій довіряє народ, зможе ці групи об'єднати в єдину силу, декларуючи певну програму дій. В першу чергу тому і тримають Луценка.
KP: Юрій Віталійович — політик. Але ви не політик. Вам не хотілось у певний момент арешту і суду над вашим чоловіком, можливо, переконати чи чоловіка, чи його захист, чи навіть себе, що варто піти на якийсь незручний компроміс, аби чоловік був на волі і йому дали спокій? У вас таких думок не з'являлось?
ІЛ: Чесно — ні. Мабуть, мене прості жінки не зрозуміють як жінку, але ви самі дали відповідь на запитання. Я жінка політика, і я не домогосподарка. У мене, мабуть, трохи більший світогляд. Повірте, що за ці десять років у мене було багато можливостей його зупинити. Можна було б його зупинити, говорячи, що розведуть, мовляв, або я, або політика. Мабуть, у нас сім'я така. Я його розумію. Коли вибудовую свій бізнес, то я вибудовую його якимись європейськими методами. Якщо я даю слово колективу, то я його дотримують.
KP: Можливо, не заради себе, а заради дітей? Як діти до цього ставляться?
ІЛ: З розумінням ставляться. Діти також заполітизовані. Менший цікавиться історією. Старший розуміє, що відбувається з батьком. Ми всі на його стороні.
Ну, не можна замикати все лише на своїй сім'ї, так не буває. І мовчати не можна. Кожен повинен розуміти, ну був цей Майдан, виграли ви цю свободу. Ну виграли і все — це така наша українська натура. От тепер у нас є три керівника і нехай вони ведуть нас в щасливе майбутнє. Так не буває. Все починається з кожного, з тої вкрученої лампочки на сходовій клітці, з прибраного двору.
Ми дивимось в ту Європу, але там сотнями років виборювалась ця свобода і поняття демократії. І Росія, і Європа вважають нас окраїною, але ми є.
Люди починати самі, не чекаючи Європи та Америки і дивитись в Інтернеті, що то там, то там за нас сказали. Це добре, значить ми на правильному шляху, але Європа не зробить за тебе твою роботу. Кожен повинен зробити за себе свою роботу. Саме тому я так палко захищаю свого чоловіка — бо я захищаю своїх дітей завтра. Може би не так, як би мені хотілись, але як можу. Може, це не правильно з погляду жінки для власного спокою, але ти не заховаєшся в тій квартирі і не накриєшся тим мішком і капюшоном, в якому Тимошенко водять. (плаче) Ну, не винна я чи мій чоловік, що це мій чоловік.
Мене питаються, чого я очікую від Європейського суду, чому не говорите, що ви опираєтесь на міжнародну спільноту. Ну, не зроблять вони за нас цю роботу. Просто якщо всі не будуть мовчати... Боїться ця влада того Майдану, боїться тих підприємців і афганців. Та опозиція поки що тільки говорить про об'єднання. Не сидіть ви на тих “шустерах”, їдьте в народ і говорять з людьми, пояснюйте їм всім, що їх не врятують ті сто гривень, яку добавить Янукович і ту тисячу, яку вам не віддадуть і вже про це говорять, що будуть їх ставити на банківський депозит. Бо нема грошей.
Сила Луценка було в тому, що він їздив по всій Україні і вмів говорити з людьми.
KP: Ви б зараз пішли в політику?
ІЛ: Чесно кажучи, не думала. Я взагалі дуже не публічна людина. Я вимушена робити якісь заяві, виходити на телебачення.
KP: А вам пропонували це, казали щось на кшталт “ти є дружина полковника Майдану”?
ІЛ: Друзі пропонували. Було таке і дуже часто. Пропонували іти на мажоритарку, мовляв, таких буйних мало, які можуть і не бояться сказати. Але я ще не готова іти в політику. Політик — це ж не просто так, поговорити на Шустері і виступити на Майдані. Це відповідальність за власні дії: сказав — мусиш зробити. Не обов'язково іти в публічну політику. У нас кожен політик на своєму робочому місці.
KP: Ви публічно звертались до президента Януковича. Не було з Адміністрації президента якоїсь реакції?
ІЛ: Не було. І саме ця нереакція від Януковича говорить про те, що він не збирається свої прямі обов'язки гаранта Конституції. Я так думаю, уже серйозно з цих виборів він збирається стати найбагатшою людиною в Україні. Перший, а вже після нього Ахметов. Це його мета. Так налаштовані нього діти і всякі “єнакієвські” вже не потрібні, як ракета, яка летить, і відпадають секції. Вони уже увійшли в смак. Основне — силовиків — ця ракета уже забрала і летить.
KP: Ви останнім часом зустрічається з європейськими дипломатами? Що вони у вас найчастіше запитують?
ІЛ: Вони кажуть: що ви від нас очікуєте? Вони самі не розуміють. Зараз ми з ними працюємо по незалежних лікарях. Дипломати з посольств Норвегії, Канади, Швейцарії казали, що хочуть допомогти і спілкувались про це з Адміністрацією президента, але реакції поки жодної. Вони казали, що готові надати допомогу медичну Луценку на зразок того, як Німеччина і Канада надала допомогу Тимошенко.
KP: Але ж АП нема нічого спільного з Пенітенціарною системою?
ІЛ: Але ж всі у нас прекрасно знають, що точка відліку у нас одна. Сказав Янукович, що Тимошенко завтра вивезуть і точно вивезли. Звідки він знає? Шаман (сміється).
KP: У вироку Печерського суду також сказано про конфіскацію майна Юрія Луценка. Так що будуть конфісковувати, якщо він все таки програє і в апеляційному суді?
ІЛ: У вироку було сказано про конфіскацію належного йому особистого майна, тобто те, що записано на Луценка Юрія Віталійовича. Був накладений арешт на два автомобіля-джипа — Мерседес, на якому я їжджу, і Toyota Landcruiser, який також записаний на мене, але фактично це автомобіль чоловіка. Але в прокуратурі написано, що ці два автомобіля було набуто в шлюбі. Тобто якщо нас в сім'ї четверо, то це є четверта частина одного автомобіля і четверта частина другого автомобіля. Записано, що залишити оригінали документів по квартирі на вул. Старонаводницькій в матеріалах справи незрозуміло чому, тому що з 2007 ця квартира була [записана] на батькові, і батько подарував її мені. По дарчій це тільки моє майно. Крім того, там записана 12-літня дитина, тобто відчуження можливо з великими проблемами. Особисто Луценку належить 400 гривень 40 копійок на старому ощадному рахунку і 2/5 квартири в Рівному, де ми жили з батьками і старшим сином. То накладено арешт на ці дві п'ятих майна. Я так розумію, що буде конфісковано те, що Юра писав — півкухні і одна кімната в Рівному і, мабуть, якщо не зможе Луценко погасити ці штрафи, то заберуть ці автомобілі. Але чому я повинна просто так це віддавати, оскільки майна Луценка там лише четверта частина? Чому я державі, як засуджує, повинна добровільно віддавати набуте в шлюбі майно?
KP: Тобто якщо будуть такі спроби, то ви будете судитись?
ІЛ: Звичайно. Ну, чому я повинна за незаконний арешт ще добровільно посипати голову попелом?
KP: Ви єдина годувальниця в сім'ї?
ІЛ: Ще син працює в моїй компанії системним адміністратором. Він закінчив Інститут зв'язку з червоним дипломом, закінчив курси американської фірми CISCO, яка продає обладнання для операторів зв'язку, і є на хорошій зарплаті — близько $1000.
KP: Тобто фінансово ви впевнено стоїте?
ІЛ: Так, щоб витягнути адвокатів і прогодувати сім'ю з натяжкою.
KP: Вам помагають?
ІЛ: Помагають тільки близькі друзі.
KP: Не політики?
ІЛ: Ні. Той хтось трішки, той трішки. Якраз вистачає мені, щоб заплатити адвокатам.
KP: А за провадження позову Луценка в американському суді платив голова фракції НУНС Микола Мартиненко?
ІЛ: Мартиненко дав разовий платіж і Олександр Третяков постійно. Там щомісяця ідуть платежі.
KP: А хто подав ідею подати позов в американський суд?
ІЛ: Перша подала в суд у США Тимошенко. І я так розумію, що ті, хто супроводжує Тимошенко, запропонували це нашим депутатам. Я і чоловік дуже скептично поставились до цього. Ну, де та Америка, і який вона має вплив на судочинство тут? Але якщо є можливість притягнути до відповідальності посадових осіб, то чому ні. Хай вони попробують себе в цій самій шкурі.
KP: Це помста?
ІЛ: Ні. Це спроба можливими законними методами хоча б спробувати поставити їх на місце. Не серйозно говорити про слово “помста”.
KP: Якщо вирок у справі Луценка таки набуде чинності після апеляційного суду, то де йому буде безпечніше відбувати покарання — в тюрмі для колишніх міліціонерів, куди багато міліціонерів потрапили через наполегливість Луценка, чи у звичайній тюрмі, де також немало тих, які мають “зуб” на Луценка?
ІЛ: Ніде не буде безпечніше. Там, де цивільні “сидять”, є ті бандюки — так звані ці банди Немсадзе, Селен, курочкіни. Я буду малювати збірний образ.
Сидять багато міліціонерів-корупціонерів і садистів, службістів з СБУ, КГБ, які виконували функції і рекету, і “кришування”, і нападання на чужий бізнес. Таких зараз сидить 500 чоловік. І будь-кому може поступити команда, чи буде мати він зуб на Луценка, чи хтось ззовні дасть команду щось зробити. Ні там, ні там для Луценка нема безпеки. Як би не котився цей каток “регіонів” — це буде Кучма-2 в найгіршому прояві.
KP: Янукович мав би бути зацікавлений в тому, щоб з Луценко і Тимошенко було все в порядку.
ІЛ: Але, звичайно, в мене такий острах залишається.
KP: А Юрій Віталійович що про це каже?
ІЛ: Про це він зі мною не говорить, знаючи моє ставлення до цього. Щоб мене не хвилювати. Він як ніхто розуміє серйозність цієї ситуації.
