Учора в багатьох містах України пройшли акції протесту проти закриття секонд-хендів, “покінчити” з якими влада має намір з 1 січня наступного року. У Львові така акція відбулася біля пам’ятника Тарасові Шевченку, а київські працівники секонд-хендів хочуть передати в Кабмін вимогу не знищувати їхній бізнес.
Останнім часом крамниці секонд-хенду у Львові росли, як гриби. Цьому сприяла й економічна криза, й породжене нею зменшення купівельної спроможності населення, і закриття салонів грального бізнесу. Саме в частині тих приміщень з’явилися магазини вживаного одягу.
Бізнес секонд-хенду є доволі прибутковим, особливо, якщо його власники “правильно” перевозять товар через кордон: чи то як гуманітарну допомогу, за яку платять копійки, чи то в інший спосіб. Але водночас він є потрібним, оскільки “виручає” тих бідних і знедолених людей, яким звичайні крамниці чи речові ринки не по кишені.
Адже, якщо порівняти ту кількість товару, що її можна придбати на кілограми (купуючи навіть не в гуртових “секондах”, а в магазинах роздрібної торгівлі), з однією або двома речами, які на ці самі гроші можна купити на ринку, то стає зрозуміло: економніше закуповуватися саме в магазинах повторного використання речей.
Чи соромно носити?
Зазвичай ті, хто купує і носить вживаний одяг, не афішують цього. І не стільки через страх перед “чужими” речами, скільки через громадську думку – не всі знайомі й родичі нормально ставляться до таких покупок. І якщо відверто не скажуть про своє ставлення, то принаймні подумки можуть засудити.
Проте засудження оточення не стає на перепоні здійснення покупки, коли потрібно щось носити, а грошей обмаль. Тим паче, що в “секонді” можна придбати доволі якісні й водночас недорогі речі. Й іноді навіть нові. До того ж, секонд-хенди пропонують і брендовий одяг від провідних дизайнерів світу.
І тоді раціональність переважує: навіщо платити великі гроші за нову синтетику, коли можна придбати якісну річ значно дешевше – справді якісні, а не синтетичні речі коштують значно дорожче.
Що буде після заборони ввезення?
Як стверджують продавці вживаного одягу, коли заборонять ввозити такий товар, то на українські ринки навалиться масовий імпорт дешевого синтетичного одягу з Китаю, що матиме відносно сумнівну якість. Відповідно, прибутків не отримає ні легка промисловість держави, яку нібито захищає уряд і голова Держкомпідприємництва Михайло Бродський, закриваючи секонд-хенди, ні, тим паче, прості українці, які не зможуть носити якісний одяг з Європи, хоч і повторного використання.
Власне, саме графа шкідливості секонд-хенду для життя та здоров’я українців, а також питання про виживання національної легкої промисловості були головними аргументами, що вплинули на ухвалення Кабміном рішення про заборону ввезення вживаного одягу з 1 січня 2011 року. Однак не зрозуміло, як про шкідливість можуть стверджувати високопосадовці, коли представники санепідемстанції все заперечують. Останні заявляють, що за легального ввезення весь товар повторного вжитку є належної якості, що підтверджують відповідні документи. Скарг від населення про інфекційні захворювання, які пов’язували б із носінням одягу із секонд-хенду, не було взагалі.
Із цього стає зрозуміло: від закриття магазинів уживаного одягу постраждають найбідніші верстви населення, яким нові товари чи то українські, чи то китайські не по кишені. Виграє, як завжди, бізнес, тільки запитання чий: наш чи китайський?
Ярослава Мальцева