ПіК досліджує, наскільки міцно приросли окремі депутати до двох посад
В українському парламенті ПіК нарахував дев'ять сумісників, тобто депутатів, які поєднують статус нардепа з іншою роботою. До недавнього часу сумісників було майже удвічі більше, але четверо новопризначених чиновників склали із себе депутатські повноваження: це урядовці-есдеки й Тигипко
Українським законодавством така практика сумісництва заборонена. Про це йдеться в Конституції і Законі "Про статус народного депутата". В Конституції читаємо Статтю 78: "Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі". Далі Ст. 81: "У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду". У тлумаченні КС роз'яснено, що до суду має подавати Голова Верховної Ради за наполяганням регламентного комітету.
Щодо самих сумісників, то їх можна поділити на дві частини. Одні поєднують посади із самісінького початку виконання депутатських повноважень, інші почали "суміщати" в результаті своєї депутатської діяльності, тобто примудрилися пробратися у виконавчу владу через парламент. Таких переважна більшість, бо ЦВК досить жорстко фільтрувала охочих посидіти на прибутковому місці й одночасно користатися недоторканністю.
Нагадаємо: перед визнанням повноважень народного депутата ЦВК вимагала від усіх обраних кандидатів-переможців доказів звільнення з попереднього місця роботи. Довідку приносили всі, але відмовитися від честі служити народу на двох посадах дехто не зміг.
"Сєрьожа, Ківалов, ну шо за дєцкій садік. Не можна суміщати одразу дві посади"
Проблема сумісників для нинішнього парламенту стоїть не так гостро, як для попереднього. Тоді "сумісництво" практикувало декілька десятків народних обранців. Вони так прикипіли до двох стільців, що мусив втрутитися сам гарант Конституції. Він соромив депутатів, апелював до їхньої совісті, називав ганьбою вирішення цієї проблеми через суд, погрожував видати спеціальний вердикт. Нічого не допомогло. Бо хіба для людини, яка готова день і ніч працювати на двох чи й навіть на трьох посадах, яка прагне віддати всі свої сили, знання, таланти і життя заради блага народу, мають значення якісь формальні приписи і дешеве моралізаторство? Звісно, що ні. Тому справу вирішили через суд.
На сумісників цього скликання чомусь гнів глави держави не впав. Чи то їх замало, чи то інші, глобальніші, проблеми поглинають увагу Леоніда Кучми. Тому парламент був змушений боротися з цією проблемою самотужки. Володимир Литвин, як і передбачено законодавством, почав подавати до суду на любителів посидіти на двох стільцях. Та він, попри значний апаратний досвід, припустився грубої стратегічної помилки. Першим, з ким вирішив розібратися спікер, виявився новопризначений голова Вищої ради юстиції Сергій Ківалов. Нагадаємо, що ВРЮ виносить рекомендації щодо призначення і зняття суддів. Якийсь незалежний районний суддя швидко зметикував, що, незалежно від депутатства, Ківалов залишається кимось на кшталт його начальника, і виніс Соломонове рішення: визнати, що сумісництво є річчю незаконною, але залишити Ківалова депутатом, останній сумісником не є, бо керує ВРЮ на громадських засадах. Тобто у вільний від роботи час, винятково заради процвітання в державі порядку і справедливості, як колись дружинник. До речі, під час засідання по Ківалову приміщення суду пікетувало молодіжне об'єднання "Молодь - надія України". Учасники пікету скандували: "Сєрьожа, Ківалов, ну шо за дєцкій садік, не можна суміщати одразу дві посади".
Рішення суду створило небезпечний прецедент, і Литвин відмовився подавати до суду на інших сумісників, аргументуючи це тим, що він як людина не хоче заважати іншим виконувати свої обов'язки.
На наступній сесії сумісників "додавлять"
Регламентний комітет сповнений оптимізму і обіцяє на наступній сесії розправитися з усіма сумісниками. Перший заступник голови цього комітету депутат Сергій Сас від БЮТ розповів ПіКу, що комітет проводить регулярні консультації зі спікером, і останній обіцяв знову взятися за судове переслідування депутатів класу двостільцевих. Сас повідомив, що більшість і меншість одностайні у своєму бажанні змусити дев'ятьох сумісників викладатися на благо Батьківщини у законних рамках. Проте, якщо судові засідання підуть шляхом "процесу Ківалова", то депутатам самим доведеться голосувати про позбавлення повноважень сумісників. Для цього потрібно дві третини голосів. Але наразі такий варіант дій розглядають лише як гіпотетичний. Що робити з "дєцкім садіком Ківалова" у регламентному комітеті толком не знають. Деякі депутати пропонують не голосувати по жодному представленню Вищої ради юстиції, оскільки цей орган зараз не є легітимним.
"Якби я був полтавським соцьким, багато діл я б наробив"
З усіх сумісників найоригінальнішим є екс-мер Полтави Анатолій Кукоба. Вперше широка громадськість побачила його під час славнозвісних польових зборів Валерія Пустовойтенка, на яких "схиляли" місцеве начальство виплатити усі борги населенню. Тоді "полтавського соцького" прем'єр викликав звітуватися перед начальством і телекамерою УТ-1. Вся Полтава тоді падала зі сміху. Та, попри простацький образ, Кукоба виявився далеко не простаком. Що з ним робити не знає ні регламентний комітет, ні місцева прокуратура.
Під час виборчої кампанії однією з головних тез обрання Кукоби міським головою і нардепом було твердження про те, що, ставши депутатом ВР, міському голові значно легше буде вибивати для міста бюджетні кошти. Матеріали в міських газетах подавалися так, що більшість виборців була свято переконана - закон дозволяє одночасно бути і мером, і нардепом. Як приклад постійно наводили мера Донецька Анатолія Рибака. Після виборів Анатолій Тихонович, як того вимагає закон, написав заяву про складання з себе повноважень міського голови. Сесія міськради цю заяву задовольнила, але виборів нового голови не призначила. Немає формально міського голови в Полтаві і зараз. Дійшло до того, що обласна прокуратура змушена була зробити відповідний припис міській раді, в якому перелічуються порушені нею закони і вимагається призначення виборів міського голови. Реакція міськради була шедевральною. "Прокуратура отримала відповідь від секретаря міської ради Ігоря Михайлюка, в якій зазначалося, що сесія міської ради не погоджується з приписом. Що тепер робити, ми не знаємо", - сказали ПіКу в прес-службі Полтавської обласної прокуратури.
Отримати коментар від пана Михайлюка нам не вдалося. Спочатку секретарка розповідала, що йому доручили будувати міст, і він на відповідній нараді, а згодом повідомили, що пан Ігор захворів, і порадили звернутися до прес-секретаря ради Віктора Кікотя, який сказав, що жодної інформації про припис прокуратури і його відхилення міськрадою він не має, і порадив звертатися до Михайлюка.
"Фактично міським головою в Полтаві залишається Кукоба. Про це можна судити з міських газет. Там часто можна прочитати: "Кукоба провів апаратну нараду, Кукоба провів засідання міськвиконкому, Кукоба вручив подяки міськвиконкому, Кукоба вказав на недоліки в роботі...", але якщо до виборів його в цих повідомленнях називали міським головою, то тепер народним депутатом ", - розповідає ПіКу голова управи полтавської обласної організації НРУ Олег Пустовгар. Він пояснює, чому місцеві депутати не призначають нових виборів: "Вони бояться Кукоби і його команди, всі вони, за місцем основної роботи, бюджетники і в разі конфлікту з міськвиконкомом легко можуть втратити роботу".
А дехто про своє депутатство нікому не говорить...
Інші сумісники у своїх відмазках не такі оригінальні. До прикладу, сумський губернатор Володимир Щербань, який пройшов по списках "Нашої України" і першим пішов з фракції, просто і без усяких викрутасів ігнорує закон. Ймовірно, сподівається, що пронесе. У місцевій пресі, на відміну від свого полтавського колеги, його як депутата ніде не згадують, він воліє називатися головою облдержадміністрації. А ось нещодавно в губернатори пройшов соціал-демократ Валентин Мельничук, і поки що депутатський мандат йому не муляє.
Так само прості гуманітарний віце-спікер Дмитро Табачник і аграрний Іван Кириленко. Ну не хочеться їм позбавлятися депутатства. І коментарів з цього приводу давати не хочеться.
Опозиціонер-тимошенківець Василь Онопенко вважає себе членом Верховного Суду лише формально, до завершення судової тяганини за його скаргою на неправомірність обрання голови ВС. У ВС працює ще й депутат-"нашоукраїнець" Володимир Мойсик.
Льва Миримського повноцінним сумісником назвати важко, бо він усе ніяк не відсудить свій нещодавній виграш на довиборах у кримський парламент.
Олександр Бандурка уже декілька скликань поспіль не може розпрощатися з посадою ректора Університету внутрішніх справ у Харкові. Як же без нього міліціонерів виховуватимуть? А знаючі люди подейкують, що керівник цього вищого закладу не просто ректор, а людина значно поважніша і впливовіша за усіх ректорів України разом узятих.
