У день закриття сесії в парламенті дохли мухи.
Звісно, у переносному сенсі, оскільки надворі - зима.
Якби було літо - парламентським господарникам
справді не знадобилося б жодної мухобійки.
Настільки нудно під склепінням ВР не було вже давно
Навіть звичний пафос Яворівського і Кармазіна сприймався
як пісний позавчорашній суп із холодильника
Дещо рятував ситуацію лише Володимир Литвин -
чи не єдиний живий орган
на розбитому післясвятковим синдромом парламентському тілі
В кулуарах доживала свої останні години новорічна ялинка. Останній тиждень другої сесії, на заздрість всьому недепутатському загалу країни (для якого, навпаки, тільки-но розпочалися трудові будні), добігав кінця. Ті з нардепів, котрі, не шкодуючи себе, проявили дива героїзму та незламну відданість мандатові і таки перервали на тиждень зимові канікули - тепер не могли дочекатися заключного гімну (аби не було різночитань, підкреслюю - наголос на першому складі). Себто тієї миті, коли заграє музика, і можна буде постояти три хвилини з урочистими мармизами і серцем, переповненим гордістю за велич держави.
Член за член (або за два)
Хто пам'ятає останній шкільний день перед канікулами? Тим, хто не забув тих благословенних часів - не важко буде зрозуміти народних депутатів в останній день роботи другої сесії ВР четвертого скликання.
День закриття другої сесії ВР розпочався з того, що соціал-демократи, не встигши збідніти ще на один член (після Папієва, який подався до Кабміну, фракції зробив па-па Олександр Волков), збагатилися іншим. Правда, не таким солідним - і за габаритами, і за дієздатністю, проте і менш вибагливим. Публічний обряд прире-ченості прямо на трибуні здіснив свіжоспечений депутат-списочник Ігор Шурма, склавши присягу на відданість Україні і рідній партії-годувальниці. Після чого, за традицією, розцілувався з колегами і, переповнений позитивними емоціями, зайняв своє місце у напівпорожній залі.
Потім спікер оголосив появу міжфракційного об'єднання з туманною назвою "Здоров'я майбутнього", яке було створено, - зверніть увагу, - винятково "на підтримку фізичного та морального здоров'я народу і здорового способу життя". Отже, відтепер за стан морального здоров'я суспільства можна буде не турбуватися.
Капіталістична вітчизна - у небезпеці!
Депутати, вбиваючи час, сяк-так прийняли низку запитів (а побіжно дізналися, що у ВР є власний гуртожиток, і це по-справжньому здивувало спікера) і заслухали (якщо можна так висловитись) декілька доповідей. Найпам'ятнішою з них (принаймні для автора цих рядків) була промова Бориса Олійника, який закликав Президента, Кабмін, силовиків і чомусь Рахункову палату припинити святкову стрілянину на вулицях - аби загиблі на ВВВ не перекидалися у домовинах. Задля чого слід повідбирати у малолітніх бешкетників усі бомбочки і петарди, які сумлінно поставляє нам у потрібній кількості дружній китайський народ. Аби достукатися до кожного серця, Борис Ілліч свою промову закінчив цілком риторично: "По кому гримлять салюти?". Не знаю, як герої Великої Вітчизняної, а от Хем, напевно, таки перекинувся. Бідний Хем...
Останній шанс
Під час тієї частини засідання, яка у графіку роботи ВР багатонадійно звалася "різне", Володимир Яворівський перед усім загалом традиційно зайнявся своєю улюбленою справою, сиріч самозадоволенням. Тобто жалів пригноблений народ і викривав його одвічних мучителів. Причому вгамування природних рефлексів було тим вишуканішим, і мало назву "відкритий лист Президенту України". У цьому непересічному посланні пан Яворівський виклав усю історію його непростих взаємин із Л.Кучмою - від абсолютного захоплення до зовсім навпаки. Наприкінці сповненого гіркоти від нереалізованих надій листа письменник-депутат надає Л.Кучмі останній шанс - відректися від престолу і оголосити дострокові президентські вибори. У протилежному разі пан Володимир ні за що не ручається. Відчувалося, що натруджена рука письменника готова просто зараз стиснути горло того, хто обманув його у найкращих почуттях.
На зло АП
Тим часом журналісти відверто нудьгували, читали газети, тинялися навколо ялинки, ходили у культпоходи до буфету, підпирали собою стіни і підвіконня та гралися в ложі преси у комп'ютерні іграшки. І з благоговінням згадували буремні події місячної давності. Іноді вдавалося "пошманати" поодиноких депутатів, що час від часу виповзали із сесійної зали, аби розім'яти кісточки, а заодно і посвітитися перед камерою. Даруйте, поділитися враженнями від другої сесії. Сумарний смисл сказаного: "учора котів душили-душили...", але парламент показав, що не пальцем роблений. І тепер готовий до конструктивної праці на благо електорату. На зло АП. На заздрість Президентові.
Віват, саморегуляція!
Закінчилося дійство заключним словом Володимира Литвина. Спікер, як і належить, підсумував зроблене, нарік другу сесію "порою політичного виростання", але найціннішим здобутком назвав "спроможність до саморегуляції". (Ну от і ми якраз про те ж...)
Грянув гімн. Усі встали. (Навіть комуністи, які, пригадайте, колись його не визнавали і тому ігнорували всю процедуру.) Найсвідоміші націонал-демократи співали. Несвідомі стояли мовчки. Зате аплодували потім усі. Звісно, не текстові й музиці, а собі, хорошим. Із глибоким усвідомленням виконаного обов'язку депутати покинули залу. До 4 лютого.
"Отходняк" закінчився. Саморегуляція триває.
*Автор висловлює спеціальну подяку Олександрові Сопронюку, чий афоризм використано у назві
