Третий путь спикера

11 мая 2004, 14:49
 Источник: Политика и культура (Украина) Персоны: Кучма Л. Д., Ющенко В. А.
Кость БОНДАРЕНКО, "Політика і культура"

Навесні з Володимиром Литвином відбуваються дивні метаморфози

Володимир Литвин, кажучи канцелярською мовою, почав плекати свій імідж.

Він робить усе для того, аби остаточно розірвати пуповину з президентською адміністрацією та стати самостійним політиком. Близькі до спікера депутати навіть називають його третьою силою. Третя - не третя, сила - не сила,

але голова парламенту наразі не проти стати помітним гравцем у цій кампанії: якщо не судилося вийти переможцем, то бодай ковалем чиєїсь перемоги

Литвин виходить з тіні

Іолодимир Литвин не належить до тих політиків, які намагаються часто з'являтися перед відеокамерами та фотоапаратами. Вся його позірна активність до цього часу диктувалася переважно перебуванням на відповідних посадах: не можна обіймати високого державного крісла й уникати спілкування з пресою. Інакше можуть звинуватити у "закритості" влади. Завше відчувалося, що Литвин спілкується з журналістами знехотя. Його більше влаштовує "кабінетний" стиль роботи - професійний учений-історик, а також творець різноманітних концепцій української закулісної політики, він не надто полюбляє світло. Протягом тривалого часу Литвин був такою собі "людиною у футлярі".

Але останнім часом з Литвином відбуваються цікаві трансформації. Вони почалися після того, як Президент України повернувся зі своєї поїздки до Москви. Коли стало відомо, що переговорний процес між Л.Кучмою та В.Путіним закінчився нічим, Литвин, певно, зрозумів: настав час діяти.

Як вважають деякі аналітики, Леонід Кучма побував у Москві, точніше, у підмосковній резиденції Володимира Путіна - Ново-Огарьово - з дуже специфічною метою. Офіційно ЗМІ повідомили, що український Президент поїхав привітати російського з повторним обранням на найвищу посаду в державі. Хоча знавці тонкощів етикету та дипломатичного протоколу дивувалися: зазвичай у таких випадках вітають телефонним дзвінком або прибувають на урочисту інавгурацію. Леонід Кучма ж не просто поїхав особисто - він навіть не дочекався такої формальності, як офіційне оголошення результатів виборів російським центрвиборчкомом! Судячи з нервової поведінки представників влади та найближчого президентського оточення, Леонід Кучма не лише не отримав добро на третій термін - Путін відмовився називати ім'я людини, на яку готова робити ставку Росія на наступних президентських виборах. Цього і слід було очікувати. Цього ж сподівався і Литвин.

Одразу ж після повернення Леоніда Кучми Володимир Литвин робить цікавий крок: він відмовляється від запланованої поїздки до Китаю - офіційно повідомляючи, що бажає контролювати процес проходження конституційної реформи. І буквально наступного ж дня робить усе, аби процедура голосування була перенесена на квітень.

Варто не забувати, що Литвин є майстром інтриг і закулісних ігор. Він дуже добре освоїв науку маніпуляцій і ніхто краще за нього не знає слабких і сильних сторін практично усіх основних гравців на українській політичній шахівниці - насамперед Леоніда Кучми. Литвин може не витримувати прямих ударів, проте у політичній тіні йому немає рівних за майстерністю. Багато хто недооцінює Литвина - і даремно. Роки роботи в ЦК КПУ, а згодом - на посаді першого помічника Президента і глави Адміністрації Президента викували із Литвина такого собі українського "політичного ніндзю".

Спікер став потужнішим на 20 голосів

Відтягнувши процедуру голосування по конституційній реформі, Володимир Литвин ініціював розгляд нового виборчого закону, прийняття якого вимагала опозиція. Зверніть увагу: паралельно Володимир Литвин почав створювати нову парламентську фракцію. На сьогоднішній день можна говорити про те, що її основу становитиме низка депутатів, котра залишила середовище групи "Народовладдя", а також чимала кількість нинішніх позафракційних нардепів (скажімо, про наміри тісно працювати з Володимиром Литвином уже заявив Тарас Чорновіл).

Реально ця фракція може мати близько 20 "штиків". Згідно з регламентом, Литвин до цієї фракції не може входити - він є спікером і мусить залишатися позафракційним, як і його заступники. Туди увійшли народний депутат Василь Гаврилюк та його колега по парламенту Валентин Савицький. Обидвох вважають дуже близькими до Литвина людьми. За наявності понад 20 "багнетів", Литвин матиме змогу ефективно проводити свою політику і бавитися в "золоту акцію". З Литвином, який має фракцію, Адміністрація Президента буде змушена рахуватися більше, ніж з Литвином, який є просто спікером.

Третій Литвин

Проте є ще один важливий момент: середовище, близьке до Литвина, з початку березня розгорнуло у пресі ідеологічну дискусію і взялося до активного пошуку своєї політичної ніші. 4 березня в "Голосі України" з'являється стаття Василя Гаврилюка, в якій автор говорить про необхідність пошуків "третього шляху" і "третьої сили". Очевидно, саме Литвин стане тією людиною, яка, використовуючи риторику "третього шляху", намагатиметься "розвести" і владу, й опозицію, завойовуючи собі прихильність завдяки акцентуванню уваги загалу на вічних цінностях.

Чому я звернув увагу на ідеологічний аспект? Для того, аби творити просто фракцію - не треба творити ідеології. Ідеологія - це платформа, на якій розгортається значно серйозніша діяльність. На тлі безідеологічних кандидатів (ні Ющенко, ні Янукович, ні Кінах, ні Тигіпко не мають стрункої ідеологічної системи) у Литвина буде значно привабливіше реноме: він - носій ідеології. При цьому не старої, не запозиченої на Заході чи на Сході, а власної, орієнтованої на пересічного українського громадянина і на традиційні буржуазні цінності.

Матеріальна база Литвина наразі явно не проглядається. Проте поінформовані джерела стверджують: у Литвина є серйозні кошти для участі у виборах. За браком власного бізнесу, Литвин має чудові зв'язки у бізнес-колах. Половина українських великих бізнесменів зобов'язані своїм успіхом не в останню чергу саме Литвинові. При цьому вони відчувають себе "винними" і "зобов'язаними" перед Володимиром Михайловичем. І це - важливий момент.

Ще один нюанс: крісло спікера Верховної Ради можна розглядати як непоганий трамплін для старту на президентських виборах. Однак психологічні особливості Литвина є такими, що він за жодних умов не заявить про свою участь у виборах, доки не переконається, що у результаті матиме виграш. І цим виграшем не конче повинно стати крісло Президента. Іноді кандидати мають зовсім інший приціл і зовсім іншу мету. Тому найближчим часом Литвин просто триматиме всіх у напрузі і змушуватиме говорити про свій потенціал, але радикальних кроків не робитиме. Наразі він ще не кандидат у Президенти. Він може розглядатися як кандидат у кандидати.

Цікаво, що стосунки Литвина з іншими потенційними кандидатами та основними бізнес-групами є доволі безхмарними. У Литвина майже немає затятих ворогів, переважно на його шляху траплялися лише недруги. Просто протягом кількох останніх років він не давав підстав для того, аби до нього культивувалося негативне ставлення.

З Віктором Януковичем у Литвина партнерські стосунки. Литвин протягом останнього року 6 разів публічно похвалив Януковича і двічі посприяв проходженню Програми дій уряду. В середовищі "Нашої України" є значна група політиків, які можуть розглядатися як посередники між Литвином та Ющенком. Мало того - коли один з "нашоукраїнців" облив Литвина водою в пориві дискусії, цьому політикові його ж колеги по фракції влаштували справжню обструкцію. З Олександром Морозом Литвин налагодив нормальні стосунки і вже не згадує про те, що колись збирався подавати на Олександра Олександровича до суду. З комуністами налагоджено тісну співпрацю за посередництвом приятеля Литвина, Адама Мартинюка. Радикальна опозиція протягом останнього року жодного разу не нагадувала Литвинові того, що він - фігурант плівок Мельниченка. А з Віктором Пінчуком та його політичним і бізнес-середовищем укладено просто дружні стосунки.

Тобто тепер справа за малим - здобути прихильність електорату. Хоч це і буде важко, але не зовсім неможливо. Литвинові бракує структур у реґіонах і організаційної роботи, адміністративного ресурсу та ресурсу інформаційного - все це також можна набути. Головне - грамотна робота і політичні технології.

Однак навіть якщо Литвин і не стане Президентом, і навіть якщо він не кандидуватиме на наступних виборах - в українській політиці з'являється вагомий "фактор Литвина", який відіграватиме важливу роль в українському політичному житті і від якого залежатиме подальша розстановка сил та подальше ухвалення тих чи інших важливих рішень. Литвин має намір вийти з тіні на світло і спробувати себе у нових політичних формах. Що з цього вийде, чим закінчиться -покаже лише час.