Незабаром партій в Україні поменшає. Не скажу, що комусь від цього стане холодно або спекотно, але принаймні ситуація втратить частину притаманної їй анекдотичності - коли із, дай Боже пам'яті, 122-х офіційно зареєстрованих політичних партій більш-менш дієвими є менше тридцяти. Все інше - липа, туфта, дуля в кишені. Або, як кажуть наші північні сусіди, "Ложь, трендьож і провокация". "Дурілка картонная", що має нахабство стояти в одному списку з "монстрами"на кшталт КПУ чи СДПУ(о), аж ніяк від того не комплексуючи. Нежиттєздатний плід з викривленими хромосомами. Результат безпідставних амбіцій, запліднених безглуздими ідеями і підгодований такою-сякою кількістю зелених купюр - у ліпшому випадку. в гіршому - не підживлений нічим, окрім ентузіазму, ексгібіціонізму та ідіотизму засновників
Отже, Міністерство юстиції, очолюване паном Лавриновичем, відомим громадськості своєю законослухняністю і дисциплінованістю, нещодавно розпочало перевірку політичних партій на відповідність законодавству. Це правило таке існує: рівно через рік після виборів Мін'юст перевіряє усі зареєстровані до і під час виборів організації. А то знаєте як буває: створиться партія під вибори, пролетить на них з тріском, витратить усі спонсорські гроші, розпадеться нафіг, а у списку й далі позначена, засмічуючи своїм нібито існуванням громадсько-партійний простір рідної держави. І ось вам перший результат: після перевірки, що тривала з середини квітня, документи на 11 партутворень білими лебедями полетіли до Верховного суду - аби той ліквідував їхні реєстраційні посвідчення через невідповідність Закону "Про політичні партії в Україні". А нехай не стовбичать на партійному ринку праці! Назви у них, до речі - суцільна клініка: "Партія свідомості третього тисячоліття". "Партія радикального прориву", "Прогресивно-автомобільна партія". "Світло зі Сходу" - це теж назва так званої партійної організації, очолюваної колись скандально відомим, а зараз незаслужено забутим Олександром Чародєєвим. На черзі - ще 13, перевірка яких має закінчитися вже 8 травня: "Красива Україна", Національного порятунку, Слов'янської єдності, Солідарності і соціальної справедливості, Духовного, економічного і соціального прогресу, Жіночих ініціатив і т.д. Є підозра, що їхні реєстраційні свідоцтва чекатиме така ж доля. Туди їм і дорога. Питань немає.
Ні, одне все ж таки є. Чому так виходить? Чому безліч так званих партій, які курям на сміх буцімто існують на території України, виявляються мильною бульбашкою із сумнівним минулим і повною відсутністю будь-якого майбутнього? Із фальшивою адресою і без жодного партосередку, а подекуди - і без жодного члена партії, окрім самого засновника і голови, та й той, можливо, давним-давно злиняв у теплі краї?
Бізнес-проект чи
"маленька кишеня"?
Існує думка, що перераховані і подібні до них "кишенькові" партії - результат невдалих бізнес-проектів. Чорта з два. Точніше, можливо, в деяких випадках воно так і є або було, але далеко не всюди і не завжди. Ви уявляєте собі дебіла із товстим гаманцем, який захоче втілити у життя проект під назвою "Партія свідомості третього тисячоліття" або "Партія захисту знедоленого народу України"? Одна справа - спонсорських грошенят виканючити, а зовсім інша - розкручувати партію. Хоча не секрет, що добра половина - та де половина! - відсотків 70 парторганізацій створюються не як політичні сили, що проводять певну ідеологію, а саме як лобістські бізнес-проекти. Проте не варто забувати, що проект від проекту різниться. Як і маленька кишеня від великої. Одна справа, я перепрошую, "Реґіони України", і вже зовсім інша - Прогресивно-автомобільна партія або ще якась фігня у цьому ж дусі.
За логікою речей, по-справжньому великий бізнес не потребує посередництва політичних партій у діалозі з владою. Навіщо, якщо вже за все заплачено? Йому цей діалог просто не потрібен настільки, аби виступати його ініціатором - він і так багатий, веселий і товстий. І незалежний до непристойності. І сильний до нудоти. Подекуди - навіть сильніший за владу, і саме остання змушена розпочинати той діалог. Аби не бути банально купленою вітчизняними товстосумами. З іншого боку - жоден серйозний бізнес-проект неможливий без протекції і патронату владних структур. А вже зовсім з третього - політики у нас, та й, напевно, не тільки у нас - поділяються на пригодованих і недогодованих, і доки існують перші - доти другим не буде спокою - аж до повного їх вимирання. Доти з'являтимуться, розвиватимуться і конатимуть дрібні і дрібненькі бізнес-проекти, по яких політики (або кандидати у політики) найнижчого пошибу скакатимуть, як по автомобільних покришках, вкопаних на подвір'ях дитячих садків. Але цей процес не безкінечний - з однієї простої причини: недореалізовані політики старіють, ринок дозріває, суспільство розумнішає. А відтак і стають досвідченішими і освіченішими круті пацани, які починають замислюватися над тим, куди варто вкладати гроші і як доцільніше використовувати свій рупор у коридорах влади. І передусім - яким чином його туди просунути.
Як це виглядає
А справжні бізнес-проекти виглядають не так. Форма, начебто, чимось схожа, але потужності відрізняються. Схема досить проста: трансформування одного виду капіталу в інший. Зокрема - власне фінансів у певні владні повноваження. Тобто коли партійна структура формується не за якимись програмними чи ідейними ознаками, не навколо якогось політичного бренду, а саме як певний бізнес-проект, що з часом міг би принести певні фінансові дивіденди. Звичайне вкладення капіталу. Тільки не в дорогі метали, акції чи нерухомість, а, перепрошую, в політику. Гроші-товар-гроші. Кругообіг грошей у природі.
Іноді справжні, серйозні, - так би мовити, "дорослі" або класичні бізнесові проекти, створені спеціально під вибори, виглядають як політичні, громадсько-політичні, гуманітарні та бозна які інші. Але відрізнити їх від "недорослих", "кишенькових", "дріб'язку пузатого", про який мовилося вище, дуже просто: у разі поразки на виборах ці структури тупо перестають не лише функціонувати, але й навіть існувати у природі. Згадайте щезлу у невідомому напрямку "Нову Генерацію", "Жінок за майбутнє" (де жінки, власне кажучи, були ні до чого, незважаючи на головування у партії Валентини Довженко), згадайте тих же "копів", або як їх ще називали злі язики, "відморозків". Озимих тобто. "Команду озимого покоління". До речі, класичний приклад.
Спочатку вони називалися НЛО - Нове ліберальне об'єднання. Потім за допомогою старших товаришів, серед яких значилися боси "Трудової України" і НДП, а також радників, у лавах яких опинилися найдорожчі російські політтехнологи - НЛО благополучно трансформувалося у КОП, до якого входили: лідер блоку Валерій Хорошковський ("Укрсоцбанк"), особистість у всьому примітна і навіть знана у політичних колах, але ось біда - зовсім не харизматична, Інна Богословська - лідер Конституцiйно-демократичної партії, юрист і приваблива жінка, але, на жаль, всього лише жінка, лідери - Ліберально-демократичної партії Ігор Душин, партії Приватної власності Вадим Гуржос, Української селянської демократичної партії - Валерiй Вощевський. Партійну еліту розбавили тележурналістом Миколою Вереснем - хоч однією більш-менш відомою широкому загалу особистістю, однак і це не допомогло. За оцінками спостерігачів, на розкрутку цього проекту варто було покласти не півтора місяця, а принаймні півтора року. Навряд чи цього не знали російські найманці - найкрутіші піарники СНД ("Група Островського" - "ГОСТ", "Школа культурної політики" Щедровицького). Знали, звичайно. Але чому б грошенят не "срубіть" - якщо самі в руки так і пливуть? (Приблизна вартість послуг російських консалтингових груп при проведенні передвиборної кампанії для одного блока або однієї партії становила близько двох мільйонів доларів. А згадані російські помічники займалися, кажуть, не лише "відморозками", а ще й їхніми старшими товаришами). Між іншим, одне із програмних завдань групи ГОСТ Юхима Островського - окрім, звичайно, заробляння на лохах астрономічних сум - "просування молодіжних еліт у різних сферах управління, захист культурного та мовного простору російської цивілізації". Це так, до слова, про всяк випадок. Якщо хтось не знає.
+ піаризація всієї країни
Напередодні виборів деякі політологи називали КОПів "гравцями в опозицію", чия ціль - переманювати частину радикально налаштованого електорату, "відтягнути" молодіжний електорат - від тієї ж "Нашої України", наприклад, а у перспективі - у разі якогось фантастичного проходження в парламент - взяти та й приєднатися до більшості. Хоча неминуча поразка озимих була очевидна, здається, для всіх. Окрім них самих, напевно, та групи "Скрябін"...
Хтось казав: політичне майбутнє дорівнює фінансовому сьогоденню. А я б уточнила: політичне майбутнє = фінансове сьогодення + піаризація усієї країни. Від перестановки місцями доданків сума не змінюється. За умови, що обидва складники є у наявності.
"Копи" набрали свої законні два відсотки. І, як того і слід було очікувати, розчинилися у поствиборчому просторі. Хоча знаходилися сміливці, які прогнозували їм бодай якесь майбутнє - років через два-три-чотири. Дехто навіть казав, що цей бізнес-проект було створено на перспективу - тобто для того, аби люди запам'ятали. Хоч там як було, але блок розпався. Залишився лише захист "російської цивілізації" за українські гроші.
Оце вам приклад невдалого бізнес-проекту. Це - зовсім не те, за що з усією завзятістю взявся Олександр Лавринович, прибираючи усілякий партійний мотлох, пропахлий нафталіном, але дорогий серцю якогось Гната Миколайовича із Макіївки, що зберігає у нагрудній кишені парадного піджака партквиток N1 Партії радикальної свідомості майбутніх тисячоліть.
P.S. А вдалі проекти, тобто ті, які вкладаються у наведену вище формулу із двома складовими, ми маємо задоволення спостерігати у Верховній Раді. На 98%. І найбільший із них - "Наша Україна". Найперший і найвдаліший український бізнес-проект. Суто вітчизняний і ефективний. Без найменшого видимого застосування чужинецьких супертехнологій.
