Чи може Ющенко атакувати Януковича?
Владі вдалося-таки ще у зародку знищити можливу коаліцію Ющенка та Януковича, контури якої минулого літа не на жарт налякали Банкову - причому, здається, не стільки особисто Кучму, скільки Медведчука. Зараз, через півроку після зміни уряду, цілковито зрозуміло, що висування Януковича на прем'єрську посаду відбулося саме через прагнення запобігти злуці НУ та ПР: адже на той час влада вже оговталася від нищівної поразки на парламентських виборах, ще більше загартувалася в осінньому протистоянні з опозицією, й, відповідно, антикризової потреби в Януковичі не відчувала
Наразі набирає обертів кампанія Віктора Януковича як найімовірнішого єдиного кандидата від "партії влади" на президентських виборах, виборах, які, не виключено, відбудуться-таки 2004 року. Знаковими та рубіжними подіями стали затвердження програми діяльності уряду конституційною парламентською більшістю та обрання прем'єра головою Партії реґіонів (ПР). Формалізувавши свій статус лідера ПР, Янукович зажадав, аби "центристські сили" з метою висунення єдиного кандидата у президенти об'єдналися саме навколо цієї партії. "Консолідаційний процес" розпочався. Фракція "Реґіонів" фактично, вже проковтнула "Європейський вибір", і незабаром, після виконання відповідних юридичних процедур, стане за чисельністю другою після "Нашої України". Навряд чи слід сумніватися в тому, що амбітні донеччани поставили собі за мету зробити свою фракцію найбільшою.
Донором насамперед є опозиція. Якщо минулого року, коли формуванням більшості керував Медведчук, до неї, за численними свідченнями депутатів, заганяли силоміць, то тепер беруть здебільше ласкою. Ніхто ще не скаржився на насильство з боку керівництва фракції ПР, зате дехто відверто похваляється здобутками. Так, депутат Павло Сулковський, виправдовуючись перед рівненськими виборцями за те, що зрадив Ющенка та переметнувся до ПР, прямо зізнався, що купився на обіцяну підтримку "українсько-німецької програми виробництва зернозбиральних комбайнів на базі ВАТ "Рівнесільмаш". Схоже, відтепер міжфракційні переходи провокуються не стільки тиском влади, скільки людськими вадами окремих опозиціонерів.
Втім, реґіонали поповнення вербуватимуть із лав власне більшості. Очевидно, що про підривну роботу в середовищі структуроутворювальних фракцій (есдеків та "трудовиків") поки що не може бути й мови. Але укрупнення фракцій стало одним із критеріїв успішності учасників "праймеріз" (за американською термінологією - внутрішньопартійне змагання за право стати кандидатом у президенти) від пропрезидентських сил - навіть Литвин мріє про відродження "Єдиної України".
Поки що перед веде Янукович. За найсвіжішими відомостями Центру ім. Разумкова, він вже посідає третє (8,1%) місце у президентському рейтингу, поступаючись лише Ющенкові (26,1%) та Симоненку (10,5%) й випереджаючи Тимошенко (5,9%). Інститут політики та Українське демократичне коло, однак, стверджують, що Янукович поки що четвертий, втім, не заперечують поступового зростання його рейтингу.
Те, що багато хто вважав недоліком Януковича - а саме його маловідомість українському загалові - насправді виявилося суттєвою перевагою. Втомлена протистоянням влади та опозиції, країна побачила нового, у громадській свідомості мало асоційованого з президентськими колами політика, який однаково добре знаходить спільну мову як із владою, так і з опозицією. Янукович має серйозні шанси вийти у другий тур виборів. Йому поки що далеко до Ющенка, а от до Симоненка - рукою подати. Теоретично в другому ж турі проти лідера КПУ архіпросто розіграти антикомуністичну карту, а проти Ющенка, коли вже доля зведе з ним - антинаціоналістичну. Обидві карти є виграшними для Януковича: в одному випадку за нього проголосує значна частина прибічників Компартії, в іншому - чимало вірних Ющенку. Й навіть у Галичині Януковичу гарантовано відсотків 50, якщо вибір проляже поміж ним та Симоненком.
Із того, що для Ющенка вихід Януковича у другий тур є дуже небезпечним, випливає нагальна потреба у контрагітаційних зусиллях супроти прем'єра. Такі заходи повинні були б якщо не зупинити зростання рейтингу Януковича, то якомога істотніше його уповільнити. Однак наразі формування позитивного образу Януковича відбувається в умовах інформаційного нейтралітету з боку всіх провладних ЗМІ (незважаючи на те, що вони належать конкурентам Януковича із пропрезидентського табору), а також за умов байдужості та непротидії з боку опозиційних сил.
Януковичу нема що закинути за півроку його врядування, та й економічна ситуація складається йому на користь. Проте дещо з минувшини та багата подіями політична й бізнесова історія Донеччини, яскраві особливості її політичної культури та специфіка ділового клімату дають опозиції чимало контпропагандистського матеріалу. Однак ніхто за цю ризиковану справу поки що не береться.
Але чи зможе Ющенко атакувати Януковича - навіть при тому, що йдеться не про чорний піар, що базується на дезінформації, а про класичну, прийняту у всьому світі передвиборну контрпропаганду, в якій використовують та інтерпретують реальні факти із життя суперників? Ющенка, з його публічно гіпертрофованою моральністю, до подібних кроків треба підштовхувати дуже довго. Особливо, якщо взяти до уваги його нормальні людські стосунки з Януковичем. До того ж, самого прем'єра навіть не підозрюють в участі у масованій дезінформаційній кампанії проти Ющенка, яку самі "нашоукраїнці" пов'язують лише із соціал-демократами. Плоди цієї праці пожинатимуть не лише її організатори і виконавці, але й єдиний кандидат від влади, яким, як на сьогодні, швидше за все і стане Віктор Янукович. Зручний розклад, ніде правди діти.
Для Віктора ж Ющенка таку роботу вести нікому. Симоненко не може допомагати йому за визначенням (як суперникові), та й почуття земляцтва заважають йому підвищувати голос на Януковича. (До речі, все більше ознак, що й цього разу комуністи у президентські вибори зіграють разом з Банковою, до того ж, їх зараз активно схиляють до підтримки президентського варіанту політичної реформи.)
Тимошенківці та соціалісти також вкрай обережні щодо Януковича й уникають змістовної критики на його адресу. Скажімо, Йосип Вінський, перший секретар Соцпартії, який мав би вергати в Януковича вогнем-блискавицею, головним недоліком прем'єра вважає "малий політичний досвід". Складається враження, що на стосунки БЮТ та СПУ з Віктором Януковичем впливає якась велика таємниця, яка виникла між ними під час підготовки до розгляду у парламенті програми дій уряду.
От і виходить, що Віктор Федорович залишається поза критикою, і йому нічим не дорікають ані конкуренти з владних структур, ані опоненти зі стану опозиції.
Крах союзного проекту Януковича та Ющенка, здавалося б, значно розширив простір та прискорив час для визначення єдиного кандидата від некомуністичної опозиції. Раніше стримувальним чинником були ілюзії Ющенка щодо спільної з Януковичем боротьби за владу, а соціалісти та БЮТівці ревнували НУ до несоціал-демократичної частини більшості. Тепер, схоже, настав час для НУ ревнувати БЮТ та СПУ до Януковича. Але вже ніщо не заважає Ющенку пообіцяти Тимошенко посаду прем'єра, а Морозові - спікера, та разом розгортати президентську кампанію, якщо остаточний варіант президентської політичної реформи не передбачатиме виборів глави держави конституційним складом парламенту.
