Новий дан Олександра Зінченка

30 сентября 2003, 08:57
 ЧП Источник: Политика и культура (Украина) Персоны: Кучма Л. Д.
Орест СОХАР

"Я вимушено прийшов до переосмислення усталених уявлень про поєднання інтересів суспільства та партійних інтересів"

... ці слова сказав Олександр Зінченко десь з півроку тому, і тепер уже, у вересні 2003 року ми знаємо, що наслідки цього переосмислення виявилися несумісними з його перебуванням у лавах СДПУ(о). До якого табору потрапив віце-спікер ВР, і яким тепер буде його політичне кредо після "звільнення" - тема нашого дослідження

Якщо хочеш дізнатися, яка людина насправді, дай їй посаду

Тихо, без особливого скандалу Олександр Зінченко покинув лави СДПУ(о). Цей трансфер збоку виглядав так само природно, як втеча колобка від дідуся з бабусею. Формально, віце-спікера ВР виключили з лав партії за відмову підтримати президентський варіант конституційної реформи, але правда ж відома: не має значення, хто зачинив двері... але до виходу Зінченко підійшов сам. Зараз він стоїть у широких політичних кулуарах з безліччю дверей... та прочинена є лише одна з них. Це приймальня спікера парламенту. Можемо навіть з великою часткою ймовірності припустити, що Зінченко покидав партійний відсік СДПУ(о) твердо знаючи, що Володимир Литвин чекає на свого "віце-".

Спікера та віце-спікера вже віддавна об'єднувало щось більше, ніж просто стіл президії у залі засідань Верховної Ради, і це "щось більше" - Віктор Медведчук. Спочатку глава Адміністрації Президента об'єднав Литвина й Зінченка та їхнього колегу Геннадія Васильєва в один пакет при виборах керівництва ВР. І Володимир Литвин, і Олександр Зінченко тоді приймали ті методи, якими їх колега Віктор Медведчук стимулював більшість до вибору правильного пакета. Однак новообране керівництво парламенту влаштувало б, якби Медведчук на цьому зупинився і передав контрольний пакет ВР в управління Литвину та його колегам. Але з певних, цілком зрозумілих причин глава АП й далі управляв більшістю. Трійця так і не змогла створити у парламенті "центру управління польотами", але не стільки це дратувало спікера та двох його заступників, скільки методи такого управління. На їхню думку, разові прийоми не повинні ставати перманентними, небезпечно перетворювати прихильників на васалів, бо тоді замість парламентської більшості на виході отримуємо стадо підприємницьких мародерів з комплексом ненависті насамперед до своїх "сеньйорів".

Проте Геннадій Васильєв завжди відчував та відчуває за спиною підтримку донецького земляцтва. Власне, його завданням було стати виразником інтересів саме цієї групи, тому моральна проблема парламентської автокефалії не переймала Васильєва так само сильно, як Литвина.

Зовсім інша справа - Зінченко. Наскільки можна судити з його інтерв'ю, у Зінченка нагнітання суперечностей з Медведчуком почалося із внутрішньопартійних розборок. "Монотонне слідування позиції однієї людини - певна ознака виродження партії, - сказав Олександр Зінченко в одному з весняних інтерв'ю. - У мене є свої уявлення про принципи партійного будівництва, про методику ухвалення рішень, про тактичні прийоми, що використовуються партією. Я їх ніколи не приховував, як ніколи не приховував і того, що моя точка зору не завжди збігається з точкою зору Віктора Володимировича". Внутрішньопартійні дискусії могли б тривати ще досить довго, якби Зінченко не отримав високої парламентської посади. "Безумовно, становище третьої особи в керівництві ВР дозволило мені вийти зі стану одномірності і дещо інакше поглянути на деякі, здавалося б, звичні речі", - це оцінка самого Олександра Олексійовича власної трансформації.

Протягом останніх півроку ми могли спостерігати майже за кафкіанським перетворенням Олександра Зінченка: то він провів десоціалдемократизацію "Інтера", то написав заяву про вихід з керівних структур, а тепер ось і проявив персональну зневагу до чергової моделі конституційної реформи. В результаті Зінченко потрапив до політичного клубу Володимира Литвина.

Володимир Литвин має шанс на дві ставки. Зінченко - одна з них

Тривалий час Литвинові нічого було протиставити адміністративній силі Медведчука. Спікер навіть не міг відкрито протистояти антипарламентській агресії глави АП. Бо в такому разі розгорівся б відкритий конфлікт між спікером та керівником президентського апарату, і треба було б вибирати "або-або". Результати всього цього можна було б передбачити заздалегідь: конфлікт завершиться явно не на користь Голови ВР.

Нині в розкладі сил нічого не змінилося, але вже зараз Литвин пішов на відкритий, відвертий конфлікт. Відкриваючи 2 вересня парламентську сесію, Володимир Михайлович метнув декілька влучних каменів у город Банкової. Спочатку прицілився у конституційну реформу, авторство котрої, як відомо, приписують Вікторові Медведчуку. "Нарешті маємо усвідомлювати, що процес реформування Основного Закону вже сам по собі об'єктивно є дестабілізуючим чинником", - сказав Литвин, при цьому додавши, що не провівши реформи у короткий термін, ВР буде приречена підлаштовуватися під когось і виступати у ролі невістки, яка завжди і в усьому винна. Так само пам'ятними є слова про політичну систему епохи Президента Кучми, яка виконала своє призначення, а також про те, що "ми не можемо і не маємо права віддавати долю людей і країни виключно на розсуд окремих осіб, які... в інтересах політико-фінансових груп або для власного самоствердження крутять державний штурвал у будь-який бік своєї душі".

Наступний крок до гучної сварки з Медведчуком - це прилюдне зближення з Зінченком. "Керуючись моральними принципами", спікер підтримав його "як людину і політика": після виключення Зінченка з СДПУ(о) голова ВР відмовився ставити свій підпис під останнім проектом закону про внесення змін до Конституції. Цим ніби наголошується, що зміни - це партійний проект об'єднаних соціал-демократів, і найкращою моральною підтримкою ображеного колеги є ігнорування конституційних правок.

Тут логічно задатися питанням: для чого спікер генерує конфлікт, не маючи шансів на перемогу? Наразі є лише одна відповідь: Медведчук уже розміняв крісло Литвина у своїх торгах з комуністами, і спікер грає ва-банк. Найменшою ставкою у цій грі є намагання надати своїй відставці політичних мотивів, та заробити балів в очах націонал-демократів, котрі дедалі більше зацікавлені в Литвинові-спікерові.

Скорочена версія, повна - на сторінках журналу "ПіК"