"Не кажіть моїй мамі, що я займаюсь політичним піаром. Вона думає, я піаніст у борделі"
Виходячи з того, що президентські вибори й досі планують на жовтень 2004 року, можна аналізувати три потенційно успішні стратегії "єдиного кандидата": від некомуністичної опозиції (Ющенко), від Леоніда Кучми (Янукович, Медведчук чи Містер Х.), або ж від "Нашої країни" та Партії регіонів (знову ж таки Ющенко у парі з прем'єром Януковичем). Третя стратегія була б не просто переможною, а безпрограшною, але вона найменш ймовірна
Хто тут
"компетентний"?..
Однак вибори в українській політичній культурі не єдина технологія забезпечення "спадкоємності влади" та порятунку держави від приходу до влади некомпетентного керівництва (якого так боїться компетентний Медведчук). Існують ще й такі поняття, як "всенародне обговорення", "референдум", "третій термін", "продовження повноважень", "політична реформа" - втім, для точнішого розуміння української специфіки зазначених дефініцій ліпше пасувало б російське слово "понятія".
Поза сумнівами, що під "некомпетентним керівництвом" мається на увазі Ющенко, бо лише останній зі строкатого - від націоналістів до комуністів - опозиційного табору має шанси виграти президентські вибори. Тому наразі реалізується поліваріантний, із широким набором інструментів, сценарій протидії Ющенкові.
Поки що зарано вважати, ніби поставлено хрест на так званому російському сценарії - пошуку бажаного спадкоємця, який міг би виграти квазідемократичні вибори із масованим застосуванням адмінресурсу та теледурману.
Для реалізації такого плану конче потрібно висунути єдиного кандидата від партій, "які утворили нинішню парламентську більшість". Лідер СДПУ(о) не поспішає із номінацією претендента. Зате Олександр Волков, котрий серед політиків є чи не найобізнанішим із технологічним боком справи, вважає, що найкращі шанси стати таким кандидатом має Віктор Янукович.
"Нашому б теляті
та й вовка з'їсти"
Думка небезпідставна. У розпорядженні Януковича - зручніший, порівняно із найближчими конкурентами у пропрезидентському таборі, стартовий майданчик. Прем'єрська посада в умовах економічного зростання автоматично гарантує до 10% рейтингу, що переконливо довів попередник нинішнього прем'єр-міністра. Навіть попри те, що Кінах боявся промо неначе чорт ладану, "під відставку" він став найпопулярнішим політиком із партії влади. Януковича ж, навпаки, заохочують до наполегливої праці із створення "власного політичного іміджу". Ходи підказує сам Президент: цього тижня Леонід Кучма вимагав від уряду підвищити пенсії, очевидно, пам'ятаючи, що саме на пенсійному питанні свого часу зросла популярність Ющенка.
Віктор Федорович справді досяг певних успіхів, зокрема на зовнішній арені - Захід, нарешті, знайшов прийнятного співрозмовника. Глава уряду поки що за сукупністю соціологічних опитувань у президентському рейтингу поділяє третє-четверте місце: рейтинг прем'єра, за даними різних служб, коливається від 5 до 7,2%. Але, аналізуючи подальші перспективи Януковича, слід брати до уваги досить великий прошарок людей, які категорично не сприймають добре вже знаних Симоненка та Ющенка. Це ті виборці, які зізнаються соціологам, що у разі виходу цієї пари до другого туру - голосуватимуть проти всіх, або й узагалі не прийдуть. І таких, за даними Українського демократичного кола (структура, наближена до Миколи Томенка), набирається 34%. Загалом же стосовно будь-якої потенційної друготурової пари, за незмінної участі Ющенка, від 34 до 45% становитимуть групи тих, хто голосуватиме проти обох (від 13% до 20%), взагалі не прийде на дільниці (від 8% до 11%), та яким "важко сказати" (від 13 до 19%).
Частину цього масиву, зрозуміло, рано чи пізно може отримати Ющенко, бо ті, хто вагається із симпатіями, так чи інакше віддають голос найсильнішому і найперспективнішому кандидатові. А от серед інших претендентів найсуттєвішими шансами скористатися цим резервом володіє саме Янукович як фігура досить нова. Охочих поінформувати український загал про деталі донецького минулого керівника уряду знайдеться небагато, а тих, хто відважиться, буде локалізовано в Інтернеті та поодиноких опозиційних газетах. Тому для іміджмейкерів Янукович - чистий аркуш, на якому можна намалювати який завгодно образ.
Отже, виключати, що до кінця року може змінитися фінальна пара майбутніх перегонів, не слід. Вірогідно, що на зміну Ющенку-Симоненку прийдуть-таки Ющенко-Янукович.
Судячи з висловлювань одного з провідних технологів Ющенка Ігоря Гриніва ("А нашому теляті - вовка б з'їсти") "засліплені" Медведчуком "нашоукраїнці" або бравують, або недооцінюють Януковича. Помилковим є і висновок Гриніва про погіршення економічної ситуації. Навпаки, президентська кампанія розгортатиметься в умовах господарського підйому. Звісно, зростання ВВП не є індульгенцією, яка прощає владі всіх гріхів минулих літ, але воно буде серйозним тлом, сприятливим для кампанії провладного кандидата.
Нарешті, вважати, що Янукович брати електорат вміє тільки силою, також неправильно. Правда в тому, що минулорічний рекорд "Єдиної України" на Донеччині - не лише наслідок використання "адмінресурсу", а й результат досить високої особистої популярності тодішнього губернатора і грамотних технологій.
Боротьба з монополіями - справа самих монополій
Єдине, чого зараз бракує Януковичу для прориву, так це мас-медійних ресурсів. Отут у нього - сміх та сльози, гірше хіба що тільки у Ющенка. Донецькими газетами країни не завоюєш. Ефіру прем'єр, мнучи шапку, мусить просити у Пінчука та Медведчука. Навіть УТ-1, на який цілком міг би розраховувати Янукович, забрали з-під носа, призначивши керувати цим каналом людину з АП. А як державне телебачення, непідвладне прем'єру, може висвітлювати діяльність Кабміну, добре пам'ятається із часів урядування Ющенка-Тимошенко.
Взагалі, у переддень виборів остаточно завершено розподіл телевізійного простору між Медведчуком та Пінчуком. І хоч на "Інтері" тепер, подейкують, редактори інколи навіть не читають текстів журналістських сюжетів, не слід вважати, що непорозуміння між Медведчуком та почесним президентом каналу Олександром Зінченком позбавляють СДПУ(о) такого багатства, як популярний телеканал. Якщо треба буде, чи зупиниться настільки рішуча людина як Медведчук перед тим, щоби проїхатися катком по Зінченку? Таким чином під повним контролем есдеків залишаються всі метрові канали (УТ-1, "1+1", "Інтер"), у той час як у дециметровму "царстві" ("Новий", ICTV, СТБ) безроздільно володарює Віктор Пінчук. Президент відмахнувся від стурбованих такою монополізацією й порадив їм звертатися до Антимонопольного комітету, голову якого - Олексія Костусєва - на посаду свого часу було висунуто саме фракцією пана Пінчука.
І третій стане першим
Віктор Медведчук щодо власних президентських амбіцій не є таким категоричним, як його безпосередній шеф. На відміну від Леоніда Кучми, котрий нещодавно затято запевняв журналістів у відсутності у Віктора Володимировича намірів балотуватися, сам він таких похапливих заяв не робить. Буде Медведчук кандидатом чи ні, у будь-якому разі він гратиме одну з ключових ролей у виборах глави держави, а "кінгмейкером" інколи бути краще, аніж Президентом. І хоч жирним мінусом Медведчука є його високий негативний рейтинг, доречно нагадати схему можливої перемоги Медведчука, декілька місяців тому вже викладену у ПіКу. Глава Адміністрації - носій таких привабливих для частини електорату рис, як сила волі, рішучість, дієвість тощо. У нього добірна мова, він логічно та аргументовано викладає свою позицію, і ця навичка стає просто чарівною в умовах односторонніх інформаційних переваг. Соціальна демагогія, властива усім соціал-демократам, навіть європейським; антиамериканізм; публічна проросійськість (на з'їзді СДПУ(о) Медведчук пообіцяв стати "форпостом захисту дружнього ставлення до росіян та Росії в українській політиці"); симпатії до жорсткої руки та любов до порядку - з таким образом, привабливим для чималої кількості українців, Віктор Володимирович цілком може розраховувати на пристойну електоральну нішу, котра разом з адміністративним ресурсом забезпечила б йому принаймні третє місце у першому турі. А далі - справа техніки.
Схема проста, як комбінація із трьох пальців. Процедуру зняття з дистанції невгодних лідерів передвиборних перегонів напрацьовано до досконалості, а опозиція вже усвідомила, що адвокат-ас у передвиборному штабі - фігура не менш важлива, ніж досвідчений технолог.
То хто ще сумнівається, що у разі нагальної потреби влада не зупиниться ні перед чим, аби зняти з виборів Ющенка чи Симоненка, залежно від електоральної конфігурації, а потім розіграти чи то антикомуністичну, чи то антинаціоналістичну карту? Отже, якщо де-факто другою особою у державі Медведчук став, посівши на виборах лише шосте, останнє у вищій лізі, місце, то для того, аби стати першим йому може вистачити й третього - з результатом у межах лише 10%.
"Найнормальніша
і найпривабливіша
людина у владі"
Третім у списку основних претендентів у наступники Кучми є Сергій Тигіпко. Піарівські машини Нацбанку та "Трудової України" працюють на виснаження. За обсягом виданої на-гора продукції б'ються стаханівські рекорди. Гарячка зрозуміла: у трійці провладних кандидатів Сергій Леонідович не останній. Але справедливо кажуть: нема лиха без добра. З усіх претендентів Тигіпко має найнижчий негативний рейтинг і також може розраховувати на прошарок окресленого вище "вільного електорату". (Правда, зміст його піар-кампанії був би абсолютно виграшним для лідера класичної ліберальної партії, що прагне подолати чотиривідсотковий бар'єр на парламентських виборах, але для широкого загалу цього замало.)
Тигіпко більше аніж його основні конкуренти відповідає критеріям сучасного європейського політика. В його біографії важко віднайти щось таке, за що б він міг стати об'єктом гострої критики з боку опозиції. Як каже експерт Центру Карнегі Андерс Ослунд, який спеціалізується, зокрема, на Україні, Тигіпко - "найнормальніша і найпривабливіша людина у владі..."
Та от лихо: компліментарності Ослунда щодо Тигіпка, схоже, не поділяє Леонід Кучма. І якщо Тигіпко тричі - в 1999, 2001 та 2002 роках - програв тендер на посаду голови Кабміну, то які є підстави сподіватися, що тепер у нього є шанси стати першим у черзі за президентською спадщиною?
"Єдиний кандидат"
від влади: бюрократичний
та технологічний підходи
Правильним був би не бюрократичний, а технологічний варіант. Через деякий час шляхом детального соціологічного дослідження треба буде порівняти рейтинги претендентів, з'ясувати їхню еластичність, дослідити так званий другий вибір, "спарувати" кожного ймовірного кандидата від влади із Симоненком та Ющенком тощо. Однак вирішальними можуть стати не рейтингові переваги, а особисті симпатії чи антипатії чинного Президента. Й тоді станеться так, як і напередодні парламентських виборів 2002 року, коли обличчям блоку "За єдину Україну" було призначено маловідомого загалу Володимира Литвина, а найрейтинговішого на той час представника влади Анатолія Кінаха засунули на другий план.
Можливо, вибір Кучми впаде на когось з-поза меж відомої трійки. Ослунд, наприклад, припускає, що "темною конячкою" може бути міністр економіки Валерій Хорошковський, над образом якого зараз інтенсивно працює група місцевих, неросійських технологів. Хтось пише статті про "єдину надію Кучми" - "Марчука в засаді". Політичний аналітик Ірина Погорелова широко висвітлювану гіперактивність Генпрокурора Святослава Піскуна розглядає в контексті його можливих президентських перспектив. Нарешті, привертає увагу й рекламна кампанія Укрзалізниці. Образно кажучи, рекламується все рухоме й нерухоме, пов'язане із залізницею: вокзали, рейки, шпали, костилі, гайки, локомотиви. Все це має створювати позитивний імідж Георгієві Кирпі - як вважає дехто, резервному кандидату від СДПУ(о).
З активністю перелічених вище політиків разюче дисонує байдужість Володимира Литвина, котрого не так давно розглядали як основного кандидата у спадкоємці. Чи то минулорічні результати "Єди" стали для нього холодним душем, чи він просто тверезо оцінює свої можливості, бо по кожному з видів ресурсного забезпечення на декілька порядків програє іншим. Чи відчуває, що вакансія, посісти яку прагне так багато людей, ще не факт?
Ющенко:
стійка нульова динаміка
Діяльність "Нашої України" є реактивною - не в тому сенсі, що блок діє із надзвуковою швидкістю та оперативністю, а в тому, що весь час після парламентських виборів ініціативою володіють вороги блоку, а НУ іноді вдало, а частіше кострубато рефлексує на їхні дії.
Серйозною проблемою Ющенка є рейтинг. Попри те, що Віктор Андрійович уже третій рік поспіль залишається найпопулярнішим в Україні політиком (після Путіна), цей показник демонструє стійку і тривалу нульову динаміку та глибокі реґіональні диспропорції.
Звичайно, можна радіти й такому результату з огляду на масовану кампанію по руйнації позитивного образу Ющенка: куди там рости, добре що хоч не падає. Звинувачення Порошенка у фальсифікації бюджету, Червоненка - у несплаті податків, а Ющенка - у незаконній протекції; намагання реанімувати скандал навколо банку "Україна" та виставити Ющенка як головного лобіста участі України в антиіракській коаліції, нарешті, фальшиві листи - це, мабуть, неповний перелік інформаційних ударів по Ющенку, завданих протягом останнього місяця-двох. Б'ють нещадно, як Буш по Хусейну.
Фальшиві листівки та підроблені газети використовували у політичних кампаніях і раніше, але ще ніколи провокації не мали такого розмаху, й тут важко заперечувати твердження нашоукраїнців, що таку масштабність можна було забезпечити лише під "дахом" дуже впливових структур.
Пропагандистського удару було завдано по місцях найбільшої скупченості прихильників Ющенка - Західній Україні та селу. Однак замовники та виконавці провокації, здається, не врахували прописної істини, викладеної навіть у підручниках з політичних технологій: "Вже сформований та зафіксований у свідомості виборців позитивний образ являє собою такий собі міф і, як будь-який міф, він є дуже стійким до раціональної критики (до брехні, то й поготів - ПіК). Крім того, оскільки позитивний образ, як правило, добре відповідає реальній особистості його носія, йому досить легко утримувати позитивний образ".
Отже, можна говорити про певну стійкість базового електорату Ющенка, та вважати, що інформаційна війна проти нього не стільки зменшує кількість уже наявних прихильників, скільки запобігає поширенню позитивного образу та розширенню кола симпатиків. Тобто заважає Ющенку зробити те, що йому конче потрібно - вийти за межі націонал-демократичного "ґето". Ймовірно, що вирішити це завдання йому допоможе створення ширшої, аніж "Наша Україна", коаліції партій, у яку ввійдуть ті політичні сили, які придатніші, ніж, скажімо, Рухи, для того, щоб агітувати за Ющенка на Півдні та Сході. До речі, саме там, на місці Віктора Андрійовича, інший кандидат проводив би більшу частину часу.
Втім, фальшиві листівки заподіюють Ющенку, та й опозиції взагалі, не тільки іміджеву, а й комунікаційну шкоду, бо дискредитують такий метод спілкування з виборцями, який рекламісти називають прямим маркетингом. Й без того нікудишній інформаційний ресурс Ющенка таким чином неначе обнулюється, а сам кандидат поступового позбавляється навіть немедійних каналів спілкування з виборцями - залишаються хіба що голуби та циганська пошта. І тут доречно зазначити, що протягом року, який минув після парламентських виборів, НУ не використала навіть тих можливостей, що лежали на поверхні. Доти, доки не з'явились фальшиві листи - чомусь нікому й на думку не спадало написати виборцям справжнього листа...Відтепер же пошук каналів для спілкування з виборцями стає для Ющенка завданням ще складнішим.
Тим часом проти Ющенка поступово відкривається другий фронт. Комуністи з піонерсько-комсомольським азартом розіграли зрежисовану есдеками кампанію проти Порошенка. Й узагалі вони все частіше задираються до Ющенка. Отож, немає підстав для впевненості в тому, що у президентській кампанії комуністи знову, як і минулого разу, не підіграють Кучмі.
Нарешті, "Вечерние вести" - друкований орган Юлії Тимошенко - також почали критикувати Віктора Ющенка. Приміром, днями вони розродилися скептичним коментарем до з'їзду "Нашої України" із римованим заголовком "Єдиний кандидат ризикує втратити електорат".
Остаточні висновки робити зарано, але сумнівів у здатності нелівої опозиції висунути єдиного кандидата стає все більше. Хоча, на відміну від команди Кучми, де лише розгортається попереднє змагання, тут лідер цілком очевидний: прізвище його Ющенко, а ім'я-по батькові - Віктор Андрійович. Однак не очевидно, що Тимошенко та Мороз повинні здаватися Ющенку просто сьогодні, якщо вони навіть дуже того хочуть. Місце і час "возз'єднання" мають бути результатом ретельних "алгебраїчних" розрахунків на підставі не менш ретельних соціологічних досліджень. Цієї істини не розуміють прибічники механічного й негайного плюсування електоратів, якого у природі не існує.
З іншого боку, визнанню Ющенка як єдиного кандидата не сприяє і його власна невизначеність щодо компанії, у якій він хотів би виграти президентську кампанію. Маневруючи між опозицією та деякими пропрезидентськими силами, Ющенко неначе не розуміє, що його основним суперником на виборах є... Леонід Кучма. І ставлення до нього має бути однаковим, незалежно від того, яким зі своїх політичних облич Леонід Данилович розвернувся до Віктора Андрійовича.
P.S. Кажуть, в ті часи, коли Жак Сегела, всесвітньовідомий французький фахівець у галузі політичного маркетингу, лише починав свою кар'єру, багато хто, зокрема і його батьки, вважали рекламу справою негідною порядної людини. А тому Жак приховував від батьків, що покинув місце штатного музичного працівника у публічному домі й подався в рекламісти. Згодом свою першу книжку він так і назвав "Не кажіть моїй мамі, що я займаюся рекламою. Вона думає, я піаніст у борделі".
В сучасній Україні дискредитованою є професія політичного технолога, або ж фахівця у галузі політичного PR, бо в нашій політичній культурі термін PR вже намертво пов'язаний з негативними епітетами. Якщо піар - то чорний, якщо технології - то брудні, якщо політмаркетинг - то агресивний, і все це - неодмінно російського походження. Це вже сталі стереотипи, і, на жаль, старт президентської кампанії не залишає жодних перспектив на їхню руйнацію. Хіба що росіянам буде чого повчитися й у нас.
