Віктор Пінчук - поки що експортний варіант?

13 апреля 2004, 16:10
 ЧП Источник: Политика и культура (Украина) Персоны: Кучма Л. Д., Ющенко В. А.
Орест СОХАР

Віктор Пінчук мав би по-дружньому потиснути руку Віктору Медведчуку та Віктору Ющенку

Одному за активний прийом "імпортера демократії" Дж. Сороса, іншому - за келійну, вузькопрофільну опозиційність. Завдяки своїм тезкам Пінчук зумів досягти конвертації свого не вельми ужиткового внутрішнього іміджу у відполірований, покритий помітним демократичним напиленням образ для зовнішнього користування

Чимало людей у Києві й досі ламають голови, за які такі заслуги Джордж Сорос удостоївся 100-відсоткової активації адміністративного і темникового ресурсу. Якби американський візитер отримав спокійну зустріч чиновників та медій, то можна з певністю сказати: кількаденна присутність в Україні другого після Буша "світового імпортера демократії" затерлася проміж національних скандалів та проблем, і була би помічена лише столичною тусівкою.

Але стараннями "лицарів рожевої троянди" Сорос в очах багатьох українців перетворився на предтечу ще однієї, української оксамитової революції. Саме тому, майже біблійному образу Джорджа-предтечі протистоять толкієнівські сили зла.

Якщо завдяки медведчуківській активності країна розгледіла Сороса, то весь інший світ побачив новоявленого "зовнішнього" Пінчука. Презентація відбулася на тлі ортодоксальності глави президентської Адміністрації, і "героєві" не важко було виглядати демократом: його ЗМІ не виконують темники, він радо привітав Сороса, і запропонував профінансувати деякі проекти соросівського фонду "Відродження" в Україні і навіть виділив своєму "колезі-філантропу" особистого охоронця.

Таке братнє ставлення до недруга свого тестя з'явилося не випадково. Пінчук ось уже декілька років вживлює собі те, чим Ющенко вже давно користується монопольно - симпатію Заходу. Автор на власні очі бачив, як перший з Вікторів старанно відпрацьовував контакти на різних дипломатичних прийомах. Там де Ющенко приходив лише привітатися та підняти "келиха ввічливості", Пінчук активно тусувався "до останнього клієнта", весь час зав'язуючи розмови з новими знайомцями. Він навіть англійську вивчив, аби спілкуватися зі своїми візаві без перекладацького бар'єру. Про успіх на цій нивці можуть служити бодай слова попереднього посла США в Україні Карлоса Паскуаля, котрий не побоявся прилюдно назвати президентського зятя Віктора Пінчука своїм приятелем - попри напружені на той час взаємини між США та Україною. Є чимало інших прикладів дипломатичної активності цього заможного громадянина. Він налагодив добрі мости з ключовими посольствами України за кордоном, що лобіюють інтереси впливового українця. Як повідомляє "Українська правда", нещодавно на запрошення Пінчука в Україні побувала делегація Ради з міжнародних відносин одного з провідних американських аналітичних центрів, що є видавцем відомого журналу "Foreign Affairs". Приблизно у той самий час пана Віктора було обрано до опікунської ради Міжнародної кризової групи, куди водночас потрапили колишній генсек НАТО Джордж Робертсон, спікер Європарламенту Пет Кокс, екс-заступник глави МВФ Стенлі Фішер. Очолює раду екс-прем'єр Фінляндії Марті Ахтісааре, у її складі - той же Сорос, Ходорковский, Явлінський, Бжезінський та багато інших відомих людей світу. ПіК уже писав про те, що Пінчук першим в Україні почав "причісувати" свої капітали на західний манер: робити бізнес прозорим, замовляти цивілізований аудит та виводити активи на європейський ринок запозичень.

Під час київських промов Джордж Сорос буквально не спускав Пінчука з язика, наділивши того багатозначним чином "філантроп". Виступи американського мільярдера зафіксували у громадській свідомості міф, що визрівав багато років і нарешті набув публічного розголосу. Це міф про доброго олігарха в країні олігархів злих. Образ "доброго олігарха" настільки влучно зліплений, що про нього написали не змовляючись багато українських видань. Та міфотворчість на цьому не завершується, бо надзавданням Пінчука є не лише домогтися позитивного визнання на Заході, але й здобути статус провайдера американських, європейських інтересів в Україні.

Тут, фактично, йдеться про конкуренцію з Віктором Ющенком, котрий уже здобув титул надії Європи та США. Йдеться якщо не про витіснення Ющенка Пінчуком з цього міжнародного каналу, то принаймні про демонополізацію контактів, або про деющенкізацію позаурядової дипломатії.

Другим Ющенком для світу Пінчук, очевидно, ще не став. Але шанси у нього є. Їх дарує Віктор Андрійович, котрий насправді є людиною доби романтизму з усіма характерними для неї ознаками: зокрема, заміною вузькоутилітарних стандартів естетичними. Перефразовуючи Бертрана Рассела, політичний Ющенко розводить кентаврів, бо вони красиві, тоді як політичний Пінчук займається кіньми, бо ті корисні. Заглибившись у псевдоморалізацію політики, Ющенко так і не зміг показати Заходу, якою є насправді зона його політичної відповідальності (впливовості). За роки опозиційності ні він, ні його блок не змогли осідлати якогось іншого коника, окрім критики Президента та його спільників. Коли Ющенко критикував Кучму одразу по відставці - це сприймалося як заявлене політичне кредо; але коли у наступні декілька років уся публічна діяльність "Нашої України" та її лідера так і заклякла на рівні тези "Кучма поганий", то постає питання про потенції цього блоку. Від Ющенка не вимагається нині підвищувати наповнюваність бюджету чи збільшувати обсяги інвестицій в країну. Ющенко як лідер однієї з найбільших фракцій парламенту під куполом ВР повинен показати країні, на які перетворення здатна його політична сила. Однак дива не трапилося, Ющенко й далі контратакує Кучму та захищє бізнесменів свого блоку.

Тупиковість розвитку НУ добре помітна на міжнародних конференціях, де виступи нашоукраїнців відбуваються за формулою анекдоту про студента, який на іспит з зоології вивчив лише розділ про бліх: "...а якби в риби була шерсть, то в ній би водилися блохи, а блохи - то така зараза...". На міжнародних форумах з будь-якої тематики делегати від блоку старанно озвучують заюзану фонограму "Кучма - поганий".

Тому у багатьох західних експертів з часом виникло питання: а на що, власне, здатен цей блок та його лідер?

Тут варто пригадати, що одним з ковалів міжнародного визнання Віктора Ющенка був той же Джордж Сорос. У відомій статті, опублікованій у пік касетного скандалу у "Файненшл таймз", Сорос закликав Кучму тимчасово полишити владу, передавши повноваження Ющенку. Останній тоді був на 100% лояльним до глави держави прем'єром і особливим демократичним інакодумством не вирізнявся.

А тепер порівняймо Ющенка-2000 з Пінчуком-2004. Звісно, Джордж Сорос про передачу влади цього разу нічого не говорив, але Пінчук фактично здобув статус контрагента, з котрим "імпортер демократії" спілкується в Україні.

Звісно, не варто перебільшувати статусу Сороса та силу його слів. Але й "добрий олігарх" грає не лише на Сороса, про що йшлося вище. Сорос - у нашому випадку - лише один з лакмусових політиків, важливих для визначення поточного міжнародного визнання самого Пінчука.

Усі важливі речі в католицькій церкві освячені Папою. У православ'ї - Патріархом. В українській закріпаченій політиці навіть Віктор Пінчук мав би отримати "вільну" на колабораціонізм з недругами політичного режиму. І якби ця співпраця не вкладалася в інтереси чільника цього режиму, навряд би той видав оту "вільну".

"Конвертований" Пінчук водночас, має цілком конкретне внутрішнє застосування. Бо у статусі філантропа і друга багатьох європейських та американських політиків йому буде значно простіше знайти підряд на виборчу кампанію 2004 року. З його власних проектів ні Тигіпка, ні тим паче Хорошковського розглядати як цілком придатних для реалізації вже цього року не можна. Разом з тим є чимало свідчень, що Віктор Андрійович знайшов собі нового партнера у проект "Соборна Україна - без Сходу та Заходу". Колись підготовлений практично під ключ альянс НУ з Партією реґіонів з багатьох причин перетворився на фікцію, і місце "реґіонів" посіли "трудовики". Згідно з останньою інформацією, Віктор Пінчук поволі долучається до кампанії Віктора Ющенка.

Зовнішні трансформації "доброго олігарха" відбуваються без явних внутрішніх змін: в Україні він залишається таким собі прозорим, невидимим оператором політичної волі Медведчука: хоча його телеканали дещо ліберальніші за духом, але в політиці група "трудовиків" не зробила якогось конкретного спротиву депутатським темникам з Банкової. Вона відпрацьовує повинність і готується разом зі своїм лідером до кращих часів... що, як це не парадоксально, ототожнюється для Пінчука з іншим Президентом України та іншими, цивілізованішими правилами гри. В цьому його принципова відмінність від Віктора Медведчука: останньому девальвація номенклатурних засобів впливу просто протипоказані.