Історія "ампутації" одного з радянських рудиментів - прописки - розпочиналася як казка. Все було легко і весело. Спочатку Україна стала суверенною
Минуло десять років, і вітчизняні правники раптом похопилися, що громадяни незалежної держави все ще залежать від штампика у паспорті. Законники звернулися до Конституційного суду. Останній швидко і популярно розтлумачив: інститут прописки, а також усі пов'язані з ним правила і обмеження суперечать Конституції. Здавалося, для хеппі енду лишалася дрібничка - ухвалити закон. Але чим замінити звичну прописку? Пошуки тривали понад півтора року і нарешті вийшли на фінішну пряму. Схоже, замість "штампувати" нас таки реєструватимуть. Принаймні Верховна Рада прийняла відповідний проект за основу. Попередні не долали навіть першого читання.
Ззовні - воля,
всередині - прописка
Уявіть собі, українських громадян посилено "штампують", і водночас Україна підписує низку угод, де підтверджує дотримання нею принципу вільного пересування. Скажімо, конвенція між Україною та Королівством Бельгія, присвячена саме свободі пересування. Однак, хай як це прикро, незважаючи на тлумачення Конституційного суду, в Україні часто-густо і далі порушуються продекларовані в Конституції та міжнародних нормативно-правових актах принципи. Це, зокрема, визнав народний депутат Олег Зарубінський, коли представляв проект Закону про свободу пересування. Спробуйте-но навіть сьогодні збунтуватися проти штампика, який, по-суті, опинився поза законом, - і поза правилами реального життя опинитеся уже ви самі. От набрид вам дільничий лікар - формально ви маєте право написати заяву й попросити собі іншого ескулапа. Але поліклінічне керівництво має таке ж право вам відмовити. Ну, а коли вас вже так "полікували", що заради спасіння треба міняти "фабрику здоров'я", то від вас можуть зажадати ще й плати за послуги, бо ви - "чужак".
"Прописні" істини
Аби викорінити "прописний" штампик, одразу ж після історичного тлумачення Конституційного суду на світ Божий з'явилося декілька законопроектів про Державний реєстр фізичних осіб. Одним з авторів базового проекту був нинішній міністр юстиції Олександр Лавринович, решта "винахідників" доповнювали і розвивали основну ідею. А вона полягала у тому, що громадян небезпечно залишати цілковито без контролю. Так, звісно, прописка віджила своє, але ж не можна влаштовувати на теренах цивілізованої демократичної держави, та ще й у самісінькому центрі Європи, таке собі "гуляйполе"! Словом, замість прописки мала настати ера чогось супермодернового, найдемократичнішого... Приміром, електронного реєстру. Це своєрідний банк даних на кожного громадянина України, куди мають заносити різні відомості про особу. Проте якщо для осоружного штампика потрібне було лише місце проживання, то Державний електронний реєстр фізичних осіб потребуватиме додаткових відомостей. Наприклад, про освіту чи сімейний стан. Ідея могла б бути актуальною, якби у нас вирішили скасувати паспорти, принаймні всередині країни. Тоді такий детальний облік мешканців був би доречним. В США "електронна реєстрація" - тотальна, від дня народження. А для нашого пострадянського життя-буття, що "розвивається" вигадка з'явилася зарано. Тому, можливо, жоден супермодерновий "електронний" проект не пройшов через Верховну Раду. Однак допоки народно-депутатський загал не вигадав якогось цивілізованого способу обліку громадян, прописка не втратить своєї сили де-факто, хоча й позбулася її де-юре...
"Добити гідру"
Думали-думали парламентарії і вирішили повернутися до випробуваного на російських теренах методу реєстрації за місцем проживання. Здається, саме цей нехитрий спосіб і доб'є "прописну" гідру. Загальний принцип такий: де живеш, там і заявляєш на себе. В сенсі, аби зареєстрували. Поманила муза далеких мандрів - їдь, лети, пливи: вільному - воля. Та коли прибудеш на нове місце проживання - знову реєструйся.
Але наші законники не були б нашими законниками, якби не внесли до доволі простого механізму різноманітні й колоритні нюанси. От, наприклад, визначення термінів. Здавалося б, суха і нецікава стаття проекту. Якби ж то! Якщо зі свободою пересування чи вільним вибором місця проживання все зрозуміло, то інші терміни привертають увагу. Скажімо, місце перебування. Виявляється, між "життям" і "перебуванням" є суттєві відмінності. Не можу втриматися від цитати:
"Місце перебування - населений пункт чи місцевість, в якій особа тимчасово проживає в постійному чи тимчасовому житловому приміщенні.
Місце проживання - населений пункт чи місцевість, у якій особа проживає чи має намір проживати постійно в постійному житловому приміщенні".
Вловлюєте нюанси? Якщо ви проживаєте тимчасово, то це "перебування". Маєте наміри десь "заякоритися" постійно - то вже "проживаєте". Непотрібно й ділом доводити свою відданість певному місцю. Варто лишень декларувати наміри. Думаєте, ото вона і свобода? Не кваптеся. Далі проект роз'яснює, що перебування - це коли десь хтось "зачепився" менш ніж на півроку. А от тільки "перевалить" за шість місяців - то вже постійне проживання.
Отже, шановні співгромадяни, готуйтеся розрізняти...
Реєструються всі!
А далі у проекті є стаття, котра, власне, і пояснює, навіщо було палити електрику й упрівати над цим документом. Зацікавлені зможуть дізнатися, заради чого: "З метою забезпечення постійного зв'язку між особою та державою, необхідного для реалізації особою своїх прав та свобод, а також для виконання особою своїх конституційних обов'язків". Бачте, громадяни, вас цінують, держава без вас жити не може і прагне якнайкраще реалізувати для вас ваші ж права та свободи. А як же вона це зробить, як не буде знати, де ви є? Отож-бо. Не варто втікати від свого щастя. До несвідомих звернені наступні рядки проекту: "Така особа зобов'язана зареєструватися в органах реєстрації актів громадянського стану за місцем проживання та перебування". Хочете прав і свобод - виконуйте обов'язки перед Батьківщиною. Одним з яких незабаром може стати обов'язкова реєстрація. Не виключено, що такі заклики підвищать самосвідомість та законослухняність українських громадян. Що ж то буде робитися у місцях реєстрації!
Зрештою, а де ж їх шукати, оті місця?
Тим, хто перебуває, потрібно буде (якщо раптом законопроект стане законом) топтати стежечку до органів внутрішніх справ. Можливо, паспортні столи перетворяться на столи реєстрації. Але то все для "тимчасових". "Постійникам" доведеться поморочитися більше: написати заяву до місцевого органу реєстрації актів громадянського стану, себто до загсу. Причому не пізніше ніж протягом одного тижня після переїзду. Втім, і то вже добре, що додаткових документів збирати не треба, хоча у проекті є багатообіцяльна приписочка: "Якщо Закон не вимагає інших документів та дозволів для реєстрації особи за місцем проживання чи перебування". Обліковуватимуть навіть ув'язнених. Це робитимуть, зрозуміло, органи виконання покарань за місцем перебування такої особи.
Отже, механізм не складний. Далі - обов'язки, які накладаються на громадян за право бути ощасливленими реєстрацією замість осоружної прописки. Будь-яка особа, що перебуває чи має намір перебувати в певному населеному пункті або місцевості понад три місяці, має зареєструватися в органах внутрішніх справ за місцем свого перебування. А до цього можна вільно гуляти як рибка по Дунаю. Однак порушникам закону не варто сподіватися на м'якість законопроекту, бо стосовно них є окрема стаття. Зобов'язані зареєструватися в органах внутрішніх справ за місцем свого перебування особи, які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за рішенням суду, а також призовники та учасники судових процесів у будь-якій іпостасі.
От і все. Просто і вкрай демократично. Новий механізм видається м'яким і гуманним. Але певна жорсткість у ньому все ж таки присутня. Наприклад, тим, хто полюбляє мандрувати, доведеться реєструватися в органах внутрішніх справ. Апріорі людина переходить до категорії підозрюваних, хоча жодного слова про це у законопроекті немає. А "постійники" тихо-мирно навідуватимуться до загсів. Хтозна, як це відіб'ється на нашій загадковій ментальності...
Лада ФОКС
