Віктор Янукович інтегрується в Євроспільноту
Українська дипломатія, схоже, вибачила американцям усі їхні гріхи: й "кольчуги" з Мельниченком, і корупцію з Лазаренком, і несвободу слова з Гонгадзе. Політики, а слідом за ними й чиновники з МЗСу раптом влаштували сеанси масового покаяння з нагоди погіршення українських-американських взаємин. Ці каяття - після того, як глава Адміністрації Президента мало не інкримінував американцям організацію касетного скандалу, щонайменше - дивують.
Українська зовнішня політика давно вже стала непередбачуваною, тому її можна порівняти з сантехнікою в "хрущовці": труби прориває доволі часто і завжди несподівано. Як тільки глава держави відбуває в якомусь напрямку з офіційним візитом, так звідти одразу й чекай сюрпризів. Півтора-два десятки стратегічних партнерів України, і п'ятірка непримиренно-стратегічних братів і сестер уже нікого не дивують. Ось глава держави не так давно завітав до арабських країн і там породичався: "Ми останній час дивилися на Захід, на Росію. А коли більш детально подивились на арабський світ...".
Здивувати того, кого неможливо здивувати в принципі - найвище мистецтво. Ці слова цілковито стосуються нинішніх розпорядників зовнішньополітичного ресурсу.
Оксюморон, або Хто присів "на дипломатію"?
Оксюморон: це поєднання несумісних понять, таких як гарячий сніг, тверда вода, соціал-демократія (об'єднана) в Україні. Зовнішня політика України теж нині оксюморон: бо шлях на захід нині прокладають "донецькі" на чолі з Віктором Януковичем. З тим Януковичем, котрий левову частину економіки Донбасу зав'язав гордієвим вузлом на Росію, а десь у центрі Москви, мало не в самому Кремлі буйно "розквітла" донецька Пальма Мерцалова. Віктора Януковича у першу робочу поїздку до Москви проводжали зі словами "спадкоємець поїхав на оглядини", а тільки-но повернувшись до Києва, сам прем'єр заявив буквально таке: європейський напрям для України залишається найголовнішим. Це при тому, що напередодні Леонід Кучма назвав росіян "самим-самим" партнером.
З того часу прозахідна риторика не полишає прем'єрські вуста: після Москви Янукович одразу ж полетів до Варшави і це був перший його офіційний візит як прем'єра. Там Янукович розписався на кожній телекамері у своїх європейських прагненнях, і підтвердив їх у кожен диктофон. По тому вишикував чиновників з вимогою від них досягти вступу в СОТ у 2004 році, потурбувався про репутацію уряду в ЄС, а також поінтригував з іноземними інвесторами у Давосі. Як кажуть у народі, не питайте, чи долітають камені до цілі, дивіться, що обрано за ціль.
Янукович намагається докинути свої каміння якщо не за океан, то принаймні у європейський город. При цьому боєприпаси йому подає не хто інший, як Леонід Кучма. Це саме він емоційно заперечував Вікторові Черномирдіну, коли той знову у січні схиляв українську владу до вступу в ЄвраАзЕС: "Якщо під цим об'єднанням чи союзом економіки немає або вона мінусова, як Україна повинна ставитися до цього союзу?" А ще 8-10 місяців тому Президент на пару з прем'єром Кінахом "вивчали питання" про можливість приєднання до цього "мінусового" союзу, а Кінах навіть заговорив про асоційоване членство як про реальність. Ще тоді українська влада шукала якщо не притулку, то співчуття в Росії... а тепер підсовує російському послові під носа гірку правду, і каже, що то "щі".
Країна змінилась, і не тільки в цьому, вона втратила радянський шарм "антиімперіалістичної" пропаганди.
Віктор проти Віктора
Не варто думати, що в української інтеграції на Захід буде обличчя Януковича. Радше в Януковича-кандидата у Президенти буде європейське обличчя. "Тільки сліпий не бачить", коли настане для Віктора Януковича час збирати каміння - напередодні кампанії 2004 року. Його каміння - це спроба заручитися симпатією європейських та американських політиків та підтримкою бізнесових лобі.
Поки що нішу євро-американських симпатій монополізував інший Віктор - Ющенко. Яку, до речі, зайняв, будучи прем'єр-міністром. Але з того часу Ющенко зменшує, а не збільшує кількість своїх прихильників за кордонами України. Від остаточного фіаско його рятує те ж саме, що свого часу довший час рятувало Компартію Радянського Союзу - відсутність націонал-демократичної альтернативи.
На прем'єрському посту Ющенко запропонував Заходу надію, і з того часу - нічого більше. Тоді як аналітики нинішнього прем'єра цілком влучно розрахували, що можуть зайняти дану нішу. Для цього прем'єр має зробити декілька прагматичних і нестандартних кроків у бік Європи та США. Перший уже зроблено. Україна в односторонньому порядку припинила холодну інформаційну війну, наступні кроки уже набувають риторично-вербальних обрисів. Зрештою, тут і гадати нічого: щоб сподобатися "там", потрібно лізти із себе, взаємодіючи з FATF, виконувати політико-економічні вимоги НАТО, широко усміхатися перед емісарами ЄС та Ради Європи, проголосити гасло для українських чиновників "Прокинувся, подумай, що ти зробив для американського капіталу". Ага, і ще вмовити соціал-демократів деякий час не конфліктувати з пресою, аби пані Северинсен та Вольвенд відпочили від відряджень в Україну.
Тут ще слід згадати про непередбачувану американську та й європейську душі: вони, ці непередбачувані душі, часто примудрялися не бачити в Україні головного й ухвалювати рішення за якимись вторинними ознаками. Так, Україна свого часу не виконувала значної частини рішень МВФ і все одно отримувала транші. А за взірцево-показову поведінку уряду Віктора Ющенка фонд розраховувався лише "м'якою" валютою - надіями. Таких прикладів вдосталь. Ось навіть перші реакції на призначення Віктора Януковича прем'єром були напрочуд теплими, аж до необ'єктивності. Так само несподівано вони можуть відреагувати і на прем'єрство Януковича. Західна ностальгія за "українським Вашинґтоном" може датися взнаки, і за такого розвитку подій прем'єр має шанс досягти своєї зовнішньополітичної мети: цілком реально через деякий час отримати якісь поступки від того ж Євросоюзу, СОТ і навіть американського капіталу в особі Джорджа Буша.
Безумовно, Ющенко тоді втратить не лише ефемерну підтримку "звідти", але й ту європейську частину електорату, котра із сантиметровою лінійкою відзначає поступ України на Захід. В сантиметрах лідерові "Нашої України" показати буде нічого... принаймні в царині євроінтеграції. Фактично, завдяки своїй бездіяльності екс-прем'єр на наших очах розбазарює передостанню пригорщу свого капіталу. Навряд чи він зможе якось виправити ситуацію... Участь у міжнародних конференціях до уваги не береться, тим паче, що й виглядає там екс-прем'єр, м'яко кажучи, не дуже переконливо. Відтак, доки Ющенко зрозуміє, що Янукович для нього не тільки компаньйон у походах на Медведчука, але й політичний конкурент, активність нинішнього прем'єра обернеться для "другого" Віктора необхідністю перебиватися останньою частиною колись багатого спадку - рейтингом... але це тема зовсім іншого матеріалу.
Віктор N3, або Вікторина
Якщо 1993-94 роки минули під знаком Леонідіани, то 2003-4 роки стануть вікторіанськими: Пінчук, Медведчук, Ющенко, Янукович - всі Віктори, і вони гратимуть не останню роль у президентських перегонах.
До останнього часу абсолютно очевидною була гра Віктора Медведчука: менеджер кризових ситуацій, майстер ефективного використання адмініс-тративного ресурсу, він як ніхто інший міг скористатися з міжнародної ізоляції України. Контролювати вибори та маніпулювати ними набагато легше, ніж перемагати на них за умов прозорості, свободи слова та незалежної судової гілки влади. Але ця модель передбачає відкриту війну зі світовими демократичними інститутами, постановку під сумнів результатів виборів, патрулювання з боку FATF усіх фінансових входів та виходів з України та безсонні ночі українських власників рахунків в американських, європейських та офшорних банках.
Бути обласканим - значно ліпше, аніж бути гнаним та голодним. Відтак головним сценаристом країни події задумуються та розвиваються в напрямку "єврофільства". Не буде великим перебільшенням гіпотеза, що на такий дипломатичний кульбіт дали своє добро цензори з Кремля. Принаймні вони ніяк не реагують на європейські "випади" української верхівки, хоча раніше не відмовляли собі у такому задоволенні.
Слід зауважити, що прем'єр - важковаговик, йому буде надто непросто добратися крізь терни до темно-синіх європейських зірок. А все описане вище - це всього лише оптимістичний, але реальний сценарій. І цілком ймовірно, що у Леоніда Даниловича не вистачить надовго нервів для подібних експериментів, і вже завтра він вимагатиме від Віктора Федоровича чисто конкретних результатів його походів за Буг. Вже навіть на відкритті "Року Росії в Україні" Леонід Данилович знову згадав про американську гординю. Не виключено також, що й Віктор Володимирович спроможеться зав'язати зовнішньополітичну гру на свої передвиборчі інтереси. А це однозначний поворот на Росію. Тому єврозірки Януковичу світять, але поки що не гріють.
Заради справедливості слід згадати про Центр євроатлантичної інтеграції при Президентові, очолений Володимиром Горбуліним. Поки що зарано говорити, чи стане ця установа постійною впливовою інституцією, чи мо' залишиться таким собі модним сезонним новоутворенням. Але в будь-якому разі через Горбуліна глава держави намагатиметься скеровувати та контролювати дипломатичні потуги прем'єра.
Два уроки
Західництво та євразійство - дві концепції національних інтересів України. Якоїсь "внутрішньої" версії, базованої на власних силах зі збалансованими зовнішніми пріоритетами, не існує. Зараз кожна з цих концепцій приліплена до передвиборчих інтересів того чи іншого політика, цього разу Медведчука та Януковича. Відтак національні інтереси держави, її подальший розвиток залежать від левів, які борюкаються під килимом: хто з них виявиться на даний момент верткішим. Ситуація може змінюватися мало не щодня. Це перший "дипломатичний" урок новітнього періоду.
І другий: для адвокатів потрібно, аби правоохоронці справно виконували свої обов'язки, медикам також не потрібне здорове суспільство, без пожеж безробітними були б пожежники, українська опозиція добре почувається в середовищі владної істерії та безсистемності. Як тільки владці перестають робити дурниці, вилікуються від політичного психозу, опозиція втрачає ґрунт під ногами. Проти конструктиву з боку влади, опозиція не має лома...
Щоправда, поки що немає й самого конструктиву...
