Надія КОРСАКОВА
У кожному з них плекають свого бога
Я люблю вештатись партійними сайтами. Спробуйте - це дивовижно. Не скажу, що мене надзвичайно цікавить те, що там "висить". Приваблює процес ліплення ідолів з підручного матеріалу. Божки виходять, як мовиться, винятково для внутрішнього користування
Язичництво в сучасному політичному житті України - явище звичне, і, мабуть, нормальне - як для сьогоднішніх політичних реалій. У кожної партії має бути свій божок. Інакше - нецікаво. Сякий-такий, хоч поганенький, але свій. І йому - будь-якому: хоч красивому і статному, хоч плюгавенькому і кривому - потрібен свій храм. Звідси питання: де його будувати? Партійний офіс - навіть із обшитими карельською березою стінами і стільцями по п'ятсот баксів за штуку на храм не тягне: до офісу чужаків не пускають, а будь-який божок, який поважає себе хоч трішки, прагне розширення своєї парафії. З цієї причини і виникають партійні сайти, де без будь-яких внесків "на користь храму", без набридливих черниць і брудних жебраків візитер може отримати про окремо взятого ідола всю наявну інформацію.
Язичницькі храми бувають різні - залежно від ресурсів, затрачених на будівництво, числа парафії, кількості і розмірів амбіцій хазяїна, становища серед йому подібних, і навіть деякою мірою - від наближеності до Самого Верховного божества. Храм останнього (www.kuchma.gov.ua/) ми сьогодні не чіпатимемо.
Найкрутіше
Відразу скажу, що найбагатшим, і тому - найталановитішим у виконанні є храмовий сайт славетної партії червоної троянди. На нього просто приємно подивитися через вдалий дизайн і гармонійну кольорову гаму... Сайт СДПУ(о) має найширшу і найрозгорнутішу карту, кілька форумів, жіночий клуб, гайд-парк, центральну громадську приймальню, де можна культурно поспілкуватися із собі подібними (наприклад, на тему "Як допомагає СДПУ(о) дітям?", і навіть відповісти на цілком дотепний тест "Ваші політичні погляди". "Давайте дискутувати! - закликає сайт, - перевірено: цензури немає". Втім, додамо від себе, що і підцензурних матеріалів на форумах немає також. Взагалі, якби не деяка монументальність (на титульній сторінці - 4 шпальти партійного офіціозу), сайт можна було б назвати виконаним у найкращих традиціях російських та західних зразків веб-майстерності.
Майже на такому ж рівні - сайт "Партії реґіонів". Тут, звичайно, не так круто, як у есдеків, але все одно красиво. Хіба що, може, забагато повітря. Посередині сторінки - стрічка реґіонівських новин - тонкими дрібними літерами на абсолютно білому тлі. Праворуч - три кольорові фотовіконця з інформацією про з'їзд і статут партії, а також - про партійну фракцію у парламенті. Скромно, але зі смаком. Варто відзначити, що і в есдеків, і в реґіоналів - елементи язичництва на сайтах, звичайно, присутні (інакше - на якого біса вони потрібні?), але все якось... ненав'язливо й органічно. Що дає підстави розгледіти там вправну руку виписаного із не дуже далекого закордоння дизайнера і технолога.
Розпальцяте
Партійний сайт "Трудової України" відрізняється від вищезгаданих інтернет-ресурсів своєю розпальцьовкою. Перед тим, як потрапити на сайт, тебе змушують переглянути запаморочливу заставку, де на соковито-синьому екрані - чудової якості великі світлини з партійного життя. Штук шість, напевно. І вже згодом - поступово, даючи нам відчути усю урочистість моменту, відкривається власне сайт. Нічого особливого, до речі - у сенсі дизайну. Помаранчево-синя шапка, фото "групи товаріщев". Відкриваю розділ "Новини політики" - і читаю на суцільному білому полотні на весь екран дрібний шрифт кольору підсмажених тарганів:
"23 травня 2003 року Сергій Тигіпко провів переговори з Йоганнесом Ліоном.
21 травня 2003 року у Національному банку України відбулась зустріч голови НБУ Сергія Тигіпка з президентом ЄБРР Жаном Лем'єром.
16 травня 2003 року Сергій Тигіпко з робочою поїздкою відвідав Кіровоградську область.
22-23 квітня Сергій Тигіпко відвідав Крим із робочою поїздкою".
Правда, при найближчому роздивлянні карти сайту виявляється, що вона не дуже й поступається есдеківській. А в дечому - навіть перевершує її. Я вже не кажу, що в рубриці "Структура партії" викладені геть усі територіальні організації трудовиків. Фішка сайту - так звана "Скарбничка добрих справ", у яку дбайливо зібрані усі меценатські та інші неполітичні акції ТУ, на кшталт суботників і концертів, та "Конкурс дитячого малюнка", який "з метою інтернаціонального розвитку дітей" проводиться з 24 березня по 18 червня. А ви кажете - язичництво...
Просто вдале
Сайт "Яблука", всупереч очікуванням, пов'язаним зі скандальною особистістю "хазяїна", виявився таким собі... нічого. "Морду лиця" веб-сторінки, правда, дещо не прикрашає фото лідера у лівому верхньому кутку, а в іншому - мені навіть сподобалось. Дизайн, звичайно, не фонтан, зате - купа лінків, банерів, є навіть цікаві рубрики на кшталт "Опозиція та про опозицію" - із передруком найзнаковіших матеріалів опозиційної преси. Сподобалось, зокрема, те, що на сайті чимало місця присвячено не язичницьким ритуалам, а іншим не менш важливим моментам сьогодення. Однією із вдалих фішок яблучно-пастельного сайту є рубрика "Запитай у Михайла Бродського", де можна дійсно поставити запитання і, ймовірно, дочекатися відповіді на нього.
Непогано виглядає і Соцінформ - "інтернет-проект Соціалістичної партії України". Незважаючи на темно-червоне тло, яке, напевно, додає сайту деякого шарму, і зовсім не асоціюється з кров'ю. Втім, з Морозом він теж не асоціюється. Впала у вічі відсутність морозівського фото, замість нього на сторінці виблискували зі своїми виступами герої дня - Луценко і Вінський. Скромність Сан Санича (як в цьому, так і в інших випадках), заслуговує на пошану. Соцінформ - єдиний партійний сайт, де я не помітила навіть натяків на язичництво.
Зелені і червоні
Зелений сайт партії Віталія Кононова - справді зелений. Тобто виконаний у зелених та зелененьких тонах. Із соняшником на голові. Сайт випромінює саму гостинність, пропонуючи відвідувачам так званий "Інтерактивний вступ до партії". Клацнувши на відповідну "іконку", можна дізнатися, що вступити до ПЗУ - як два пальці кленовим листком обгорнути, - треба лише заповнити анкету, вставити до неї свою пику - і відіслати. А потім вам повідомлять, куди треба прийти за членським квитком.
Ще одна відмінна риса сайту - інформація винятково зеленої, тваринної та ґендерної спрямованості (звичайно, окрім демонстрування усіх чеснот лідера). Від налагодження штатами поставок клятих генно-модифікованих продуктів у країни третього світу (до яких, за незрозумілим збігом обставин, потрапили і ми), до повідомлення про стратегічні плани німецького художника відкрити в Берліні публічний дім для сексуально невлаштованих собак (тварин, які мають проблеми з пошуком партнера). Причому старшому брату це коштуватиме всього 25 євро "за півгодини сімейного щастя" брата меншого. Будинок буде облаштований "кімнатами для приватних зустрічей" і навіть баром, де відвідувачі матимуть змогу знюхатися. Кайф...
Веб-сторінка КПУ. "Сказка, рассказанная ночью". Звичайно, російською мовою. Нагорі - червоні прапори, зліва - меню у стовпчик. Цікаво, що коли водиш курсором по назвах рубрик, - останні червоніють і, крім того, починають палати якоюсь недоброю червоненькою загравою. Аж лячно стає. Бігунок теж червоний, як і текст на білому тлі. Бардак, до речі, повний: по довжелезній полотнині головної сторінки - усе звалене разом: заяви, статті, закони, виступи, звернення президії ЦК КПУ під назвою "Остановім поджигатєлєй войни", і лише внизу сторінки - суворим чорним шрифтом - "Інформаційно-аналітичний матеріал про роботу депутатської фракції комуністів". Гостьова книга у них, до речі, непогана. Набагато краща, ніж у тих же зелених.
Повний
"відстій"
І ось нарешті - сайт "Нашої України". Саме тут оспіване мною язичництво досягло небаченого апогею. Кожен пчих найголовнішого з усіх ідолів оспівується тут із ретельністю, гідною найвищої відзнаки. Про те, що сайт цей - найневдаліший зі всіх можливих - говорили і писали всі, кому не лінь. Я, до речі, не поділяла цієї думки, бо мені там було цікаво зависати у форумі. Але буквально кілька днів тому цікавість і доброзичлива поблажливість до сайту ім. Віктора Ющенка змінилися праведним обуренням. Я побувала на багатьох веб-сторінках, нишпорила по багатьох фотогалереях, але ніде, чуєте - ніде - жодного язичницького бога не було зображено у непристойному вигляді. Навіть на сайті зелених, де Віталій Кононов ніжно притулився плечем до чинного Президента. І раптом, що я бачу?! Біля інформації про відвідини Віктором Андрійовичем дружньої Канади висить фотографія означеного вождя у такому стані, з такою пом'ятою фізією, у такій пом'ятій сорочці, із такими солов'їними оченятами, - ніби це не надія нації, а в мене вже натхнення не вистачає сказати хто. Чи їм там всім повилазило? Чи самі повеселились, чи диверсантів на http://www.razom.org.ua/news/ ?news_id=8668 позасилали, чи я вже не знаю що. Та невже грошей не вистачає, аби найняти справжніх фахівців? Які розумітимуть, що можна виставляти перед ясні очі довірливих юзерів, а що краще віддавати у сімейний альбом? Які, окрім беззупинного цьомання ідола нижче спини, будуть просто кваліфіковано виконувати свою роботу? Їх, вождів, не розбереш...
